Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 103

— Гей, бо ти смішний, чужинцю! У мене багато часу, — невдоволено прогудів Кам’яний піп. — Століттями я чекаю на порятунок. Однак чи ти згоден чекати стільки ж, аби визволити від чарів своїх друзів?

У Пинті не залишалося іншого вибору. Тим паче, що погоня мала наспіти з хвилини на хвилину. Ватаг розкрив скриню на коліні і, взявши двома руками слизьке вологе око, посадив його у праву очницю кам’яного володаря. З шипінням воно почало мовби приростати до власника. Невдовзі воно стало таким самим сірим, як і його господар, і лише зіниця, яка рухалася, виказувала, що око живе.

— Я бачу тебе, чужинцю! О боги, який ти мізерний! І як ти поквитався з Ґанджі-бабою? — засміявся Кам’яний піп. — Швидше вставляй мені й друге око.

Коли Пинтя впорався і з цим завданням, Гиндибук напружив м’язи і зробив рух, наче хотів вирватися зі скелі. Але це йому ніяк не вдавалося. Він розлютився.

— Я дам тобі свою вію, чужинцю! Якщо торкнешся нею закам’янілого створіння, воно оживе. Але поклянись, що ти й мене нею визволиш. Бо я настільки охляв за останні віки, що вже не можу сам без чаклунства скинути ці кам’яні окови.

— Добре, давай свою кліпку.

— У тебе є маленька сокирчина. Зрубай обережно вію з моєї повіки.

Гиндибук заплющив ліве око, правим уважно стежачи, що чинитиме Пинтя. Розбійник підлетів на Татоші до повіки, взявся за бартку двома руками, замахнувся щосили і вправно підрубав останню вію, наче трирічне деревце.

Це так зацікавило вченого щура, що той випхався з торби аж наполовину і був жорстоко покараний за свого довгого носа, бо вивалився з тайстри і полетів додолу. Маю підозру, що він усе ж бачив незле, адже як інакше міг бути таким допитливим? На щастя, тільки-но Фаралампас судомно зачепився за перший виступ скелі, як непорушно застиг, наче приклеєний. Спочатку він нагадував паралізованого акробата під час смертельного трюку на висоті. Але за мить по ньому пробігли мармурові прожилки і щуряка почав кам’яніти.

— От лихо! — зойкнув розбійник. — Що мені тепер скаже Прунслик? Мовчу вже за його тітоньку!

— Удар Фаралампаса кліпкою! — отямився Татош.

Пинтя шмагонув застиглого пацюка вією — і той почав оживати. Вхопивши щура за загривок, поки той знову не полетів у прірву, отаман вкинув його у тайстру.

— Тепер, чужинцю, удар вією й мене, — зарокотала скеля. — Гиндибукові потрібна його сила. Якби ти знав, скільки я тут стовбичу, закований у камінь підступною Ґанджі-бабою! Один твій порух — і я звільнюся. Обіцяю зробити тебе найбільшим володарем Закрайсвіття після себе. Ми будемо правити удвох. І ніхто більше не зможе нас подолати. Хай буде так, чужинцю!

Пинтя мовчав, тримаючи вію в руці, наче шаблю.

— Чого ти баришся? Ну, сміливіше, чужинцю! Колись ти не був такий полохливий! Нас чекає велике майбутнє. Ми перетворимо усі довколишні краї в пустелю, окрім нашого царства. Хай і вони зазнають того приниження, якого відчував довгі століття я, великий володар Гиндибук!

— Горе мені! — застогнав Пинтя. — Я зламаю слово розбійника.

— Що?! Якщо ти не звільниш мене, то станеш таким же моїм заклятим ворогом, як і підла Ґанджі-баба! Вибирай, хлопче: вічне панування чи люта кара?