Читать «Солоденьке на денці пирога» онлайн - страница 126
Алан Бредлі
Піднявши телефонну слухавку якомога тихше, я декілька разів натисла на важіль.
– Я б хотіла зробити дзвінок у Доддінґслі. Перепрошую, я не знаю номера, мені потрібен готель «Руда канарка» чи «Риска й кружало». Я забула назву, проте там нібито були букви Р і К.
– Одну хвильку, будь ласка, – промовив знуджений, але професійний голос на іншому кінці дроту, на якому було чути потріскування.
Це не має бути аж надто складно, промайнуло в мене в голові. Розташований через дорогу від вокзалу, «РК», або як там його називають, був найближчим до вокзалу готелем, а Доддінґслі, зрештою, не таке вже й велике місто.
– У мене в довіднику значиться лише «Виноградник» і «Веселий кучер».
– Це воно, – сказала я. – «Веселий кучер».
У глибині серця я зраділа.
– Номер – Доддінґслі, два-три, – сказав голос. – На майбутнє.
– Дякую, – пробурмотіла я, коли на іншому кінці дроту почулося клацання.
– Доддінґслі, два-три. «Веселий кучер». Ви при телефоні? Це Клівер.
Клівер, подумала я, – це власник.
– Я б хотіла поговорити з містером Пембертоном. Нагальна справа.
Будь-яку перешкоду, наскільки я затямила, навіть імовірну, можна подолати, якщо вдати терміновість.
– Його нема, – відповів Клівер.
– Батечки мої! – сказала я, трохи переграючи. – Страшенно прикро, що я не запопала його. Ви не могли б повідомити, коли він поїхав? Може, я потраплю примірятись, коли на нього чекати.
Флейв, промайнуло в мене в голові, тобі слід бути в парламенті.
– Він поїхав у суботу вранці. Два дні тому.
– О, дякую вам! – видихнула я хрипкуватим голосом, який, маю надію, міг кого завгодно ввести в оману. – Ви надзвичайно люб’язні.
Я перервала зв’язок і поклала слухавку на важіль, лагідно, немов свіжовилуплене курча.
– Що це ти робиш? – вимогливо запитав приглушений голос.
Я рвучко обернулася, щоб побачити Фелі, зайняту вкутуванням нижньої частини обличчя в теплий шалик.
– Що ти надумала? – не вгавала вона. – Ти чудово знаєш, що тобі заборонено користуватися інструментом.
– А що ти надумала? – поцікавилася я. – Кататися на санчатах збираєшся?
Щойно Фелі спробувала злапати мене, шалик упав і відкрив червоні опухлі губи, схожі, як дві краплі води, на південний полюс камерунського гамадрила.
Я надто перелякалася й навіть не реготнула. Додана до помади отрута плюща перетворила її рот на здатний позмагатися з горою Попокатепетль пузирчастий кратер. Мій експеримент виявився успішним. Сурміть у фанфари!
На жаль, мені не було коли записати це; моєму щоденнику доведеться почекати.
Теліпаючи крихітними ніжками, як Товстун-Бовтун, Максиміліан, увесь у гірчичну клітинку, сидів на камені в затінку хреста на ринку. Він був настільки крихітним, що я його не одразу помітила.
– Haroo, mon vieux, Флавіє! – проверещав він, і я зупинила «Ґледіс» прямісінько біля носків його лакованих шкіряних черевиків. Знов уклепалася! Гаразд, тоді треба скористатися ситуацією.
– Привіт, Максе, – сказала я. – Маю до тебе питання.
– Хо-хо! – вигукнув він. – Оце так! Питання! Без жодного вступу? А перекинутися словом про сестер? А плітки з великих концертних залів усього світу?