Читать «Сім стихій» онлайн - страница 27

Немає проблеми серйознішої і складнішої хоча б тому, що розв’язання її виходить за межі нашої звичайної логіки. Я знав: питання в теоретичному плані ставиться гостро. Розглядалося багато випадків, коли й обопільної згоди ще не досить. Передчасність виключає сприятливу перспективу розвитку.

Ось чому я не міг поділитися з Янковим моїми міркуваннями. Треба перевірити гіпотезу. Самостійно. Час для суперечок ще не настав. Я увімкнув проектор.

З’явилася цятка, далі тюлька концентричних кіл — інтерферограма. Отже, почнуться кадри… Проте ні, молоко, туман, мовби запис стерто, і розібрати, на жаль, нічого не можна! Стій! Це місце, про яке казав Янков: початку запису немає, як же я забув!

Ось нарешті… знову інтерферограма. Нельга, я впізнав його за розповідями Ямкова… Акваріум. Крупний, дуже крупний план. Пісок на дні, видно кожну піщинку. Ямки, вибоїнки. Сліди? Розмито водою, не зовсім зрозуміло. Нібито сліди. А ось крапля на склі, вона вже сповзла зовсім униз на ту мить, коли запис поновився. Так… Гілля — воно нерухоме. Я пильно вдивлявся… Воно ворухнулося! Так, це вона. Дерева з довгим вузьким листям… наче верби. Гілки не приховали її, вона виходить: волосся, обличчя, білий халат з короткими рукавами (чий халат їй під руки попався — уточнити потім). Рухи швидкі, легкі… ноги босі. Рука зметнулася вгору: поправляє волосся. Дивиться на Янкова. Очі темні, великі, прозорі. Долоня на мить затрималася біля мокрого пасма. Що це? Браслет! Він був прикритий її волоссям. І раптом засяяв, відкрився. Нитка із смарагдовими квітами. А по ній мовби порскає зелена електрика. Дивовижна співмірність з лініями рук, шиї… справжня прикраса? Браслет-прикраса? Ні ж бо! Як це Нельга і Янков не помітили його? Це ж про нього… у тій книзі. А квіти на браслеті? Еталон, матриця? Дурниці…

А далі, далі? Вона йде, йде геть… Тепер цей дивак ставить запитання Янкову. Її вже немає у кадрі.

Ось Нельга побіг туди, де трава прим’ята ступнями її ніг. Віддаляється… Щез. Пустота. Акваріум. Тропічна зелень. Янков викликає Нельгу. Той заблукав! Переплутав знаки. Повертаються. Рушають разом. За хвилину Янков знову в кадрі. Квапливо перевіряє запис. Усе гаразд, доріжка зображення не стерта. Могло бути гірше… треба б здогадатися, з ким маєте справу, вельмишановні біологи. Нельга, Янков. Удвох. Говорять про щось. Обличчя стурбовані, навіть розгублені. Знову обходять акваріум. Натискають на якісь кнопки, клавіші, розмовляють з кимось по фону… Інтерферограма — кінець запису.

…Легенда, записана на камені, перестала бути казкою. Принаймні для мене. Мій здогад усе ще давав можливість для доказів, я не зміг би, мабуть, з певністю назвати ім’я жінки, котра опинилась у фітотроні. Кема? Аїра? Імена ці, про які я недавно дізнався, ще належали легенді. Проте вже не було квітки, що мала двадцять три пелюстки та по два вузлики на кожній з них. Недаремно, мабуть, візерунок, вишитий із сорока шести вузликів, збігався з повним набором хромосом. Я подумки все ще розмовляв з Янковим. А згодом викликав його знову.