Читать «Місто Страшної Ночи (збірка)» онлайн - страница 113

Хупер ковтнув слину й нахилився вперед, уважно слухаючи.

— Вікері знову торкнув мене за коліно. Хрупав чотирма штучними зубами й роззявляв рота, ніби помирати зібрався. «Ти певен, що це вона?» — каже. «Певен, — відказую, — хіба ви не чули, як Доусон гукнув? Вона, більш ніхто». — «А я й раніш був певен, — каже він, — але покликав тебе, щоб зовсім упевнитись. Підеш зі мною й завтра?» — «Чом ні, — відказую, — адже тут ніби давніх друзів стрічаєш».

«Еге, — каже він, виймає годинник і відкриває. — Справді так. Тепер я знов побачу її через двадцять чотири години без п’яти хвилин. Ходімо вип’ємо, — каже. — Тобі, може, якась втіха буде, а мені однаково пропадати». Вийшов він надвір, а голова у нього труситься і він спотикається об чужі ноги, наче вже п’яний. Я думав, ми швидко вип’ємо й зразу вернемося, бо хотів ще подивитись на дресированих слонів. Та Вікері натомість подався в плавання по місту, і хід у нас був добрий, чимало вузлів, а що три хвилини по Грінвічу ми заходили в бар. Я чоловік непитущий, хоч дехто з присутніх, — Пайкрофт скоса кинув виразистий погляд у мій бік. — може, й бачив мене, як то кажуть, підхмеленим після добрячої гульні. Та коли вже я п’ю, то волію кинути якір у спокійному місці, а не гасати зі швидкістю вісімнадцять вузлів, відмірюючи милю за милею. Он там у горах, за великим готелем, є ставок — як він пак називається?

— Молтенське водоймище, — відказав я не дуже впевнено, і Хупер кивнув головою.

— Звідти він, нарешті, повернув назад. Прийшли ми туди, а спустилися через парк, та загаялись біля доків. Вітер був південно-східний. Далі рушили дорогою до Солоної річки, і Вікері до кожного шинка заходив. Пив що подадуть і здачі не брав. Ішов далі й знову пив, і піт з нього так і лився. Тоді я зрозумів, чому старий Крокус вернувся такий: адже ми з Вікері дві з половиною години кочували, мов цигани, і коли дісталися до порту, я весь вимок і наскрізь просякнув спиртом.

— А казав він що-небудь? — спитав Прічард.

— З дев’ятнадцятої сорок п’ять до двадцять третьої п’ятнадцять я за весь вечір тільки й чув від нього: «Давай ще по одній». І був ранок, і був вечір, день перший, як сказано в Святому Письмі… Одне слово, п’ять вечорів підряд їздив я до Кейптауна з містером Вікері й за цей час пройшов суходолом добрих півсотні миль та влив у себе два галони найогиднішого пійла, яке лиш можна знайти на південь від екватора. Маневрували ми весь час однаково. Два квитки по шилінгу, п’ять хвилин тривала картина, і, може, якихось сорок п’ять секунд місіс Батерст ішла на нас із сумочкою в руці й дивилася примруженими очима. А тоді ми виходили надвір і пили до відходу поїзда.