Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 27

— А що, м'яса немає? — запитав Томас невдоволено.

— Та в нас же є солонина.

— Е, це не те, що соковите бізоняче ребро!

— Безумовно, але ви самі зможете його роздобути, тільки-но з'являться бізони. Правда, вже давненько не видно жодного бізона. Мабуть, усіх розігнала Тихоокеанська залізниця.

Адамс запалив люльку. Всі довго мовчали. Ніхто не хотів перший починати розмову про те, що усіх трьох найбільше хвилювало, навіть значно більше, ніж небезпека, в якій опинився форт з таким незначним гарнізоном.

— Чи в тебе вже є досить грошей? — нарешті запитав Томас напрямки.

— Ні, — Адамс опустив очі в землю.

— Тоді буде запізно.

— Я знаю. Вас прислав батько?

— Ні, ми самі пішли, бо вже несила було на все це дивитись. Ми зустріли Червоного Лиса, і він нам сказав, що ти тут застряв.

— Он воно що, то ви його зустріли. Де ж він вештається?

— Скрізь і ніде. Але ці місця намагається обминати… Так він сам сказав.

— Ще б пак.

— У твого батька ніби розум потьмарився. Коли приходять землеміри, він хапається за рушницю. Чому ти не повернувся додому, Адамсе, Адамів сину?

— Навіщо про це говорити?

— Може, як дакотів цього літа розіб'ють і заженуть у резервацію, — промовив Тео, — то нам ще пощастить добути золото в Чорних горах.

— Побачимо. Коли треба заплатити гроші?

— До осені сімдесят процентів. Але ціна стала ще вищою, бо тепер остаточно вирішили прокладати дорогу.

Адамсова люлька погасла.

— Мені ще треба піти роздати боєприпаси, — сказав він і, вийнявши великого ключа, попрямував до старого блокгауза. Біля дверей зустрівся з Кет. Вона никала по подвір'ї, освітленому промінням пообіднього сонця. Дівчина, немов навмисне, стала на дорозі, заважаючи Адамсові пройти в будинок.

— Який старий будинок, — промовила вона, — певно, він має свою історію.

«Ото причепа, — подумав Адамс, — і як мені тільки відкараскатись од неї? Адже я й так був з нею досить нечемний. А може, дівчина багата? Судячи з її одягу, то, без сумніву, це так. Хоч, правда, Сміт не користується репутацією багатої людини, а навпаки. Та, може, у тітоньки Бетті є спадщина, і дівчина так необачно втратила такий шанс. Але у тітки теж, мабуть, серце не камінь? Хто одружиться з Кет, то напевне одружиться і з грішми. Вона ж гарненька… до того ще й молода».

Адамс спробував уявити, який він сам, власне, має вигляд. Не дуже високий на зріст, але й не малий. Міцний і кремезний. З білявою чуприною, з темно-блакитними очима на засмаглому обличчі, він кінець кінцем теж може сподобатись дівчині, в якої зараз немає іншого вибору. Але чи погодився б коли-небудь на це Сміт — то вже інша справа. Та хіба мало є дівчат, що всупереч всіляким перешкодам домагаються свого? Кет не схожа на дурненьку або розпещену. А коли вона стане дружиною, її можна буде відучити від зайвих вибаганок. Ну, а чому б і ні? Хіба він як тимчасовий комендант форту не зобов'язаний приділити трохи уваги дівчині? В своїх думках Адамс не вбачав нічого поганого. Хіба коли-небудь селянин одружувався без певних розрахунків?

Хлопець засміявся і помітив, що його сміх сподобався дівчині.