Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 26

Кет засміялась.

— Вам не подобається моя довга спідниця? Я її теж не люблю. Але мені довелось тікати від тітоньки Бетті. Вона не дозволяла мені їхати сюди з транспортом. Можу виправдатися лише тим, що мене саме запросили на каву… я не могла вийти в амазонці, бо це б їй одразу впало в око… Тому й сиджу тут у довгій спідниці.

— Скажу вам лише, що ваша тітонька Бетті значно розсудливіша за вас, — коротко зауважив Адамс. Тільки цього ще йому бракувало — розважати балачками розпещену дівчину.

Кет пильно подивилась на нього.

— Я бачу, що затримую вас, — сказала вона, — але все ж таки попрошу вас відповісти ще на одне питання. Ви сказали: «Опинишся в довгій спідниці серед червоношкірих мисливців за скальпами». Невже індійці справді скальпують і жінок?

Адамс вагався.

Сказати їй правду? Звичайно, правду. Він був саме у відповідному настрої.

— Червоношкірі не скальпують жінок і дітей. Може, вони вас і вб'ють, коли трапиться нагода, але вам нічого боятися скальпування. Це, між іншим, безболісна процедура, бо шкіру знімають лише з мертвих. І якщо ви захочете коли-небудь поглянути на скальпи індійських дітей та жінок, то нехай ваш батько покаже вам. Він скуповує їх за добрі гроші.

Кет схопилася з місця.

— Хто ви такий?

— Мене звати Адамс.

— Адамсе, адже це неправда, що ви сказали. Мій батько християнин, — насилу промовила дівчина здавленим голосом.

— Саме від панотців-пілігрімів і походить цей «добрий» звичай. Індійці скальпують лише чоловіків заради слави. Ми скальпуємо всіх за гроші. Щоправда, не офіційно, а потай і на власний розсуд. Ваш батько ненавидить червоношкірих, він каже, що вони вбили його матір під час винищення дакотів чотирнадцять років тому, в 1862 році в Міннесоті. І він ніяк не може вгамувати жадобу помсти. Тому й платить, коли йому приносять скальпи. Ну, то тепер ви все знаєте. Бажаю вам смачного.

Адамс вийшов з кімнати, навіть не попрощавшись, як того вимагала ввічливість. Кінець кінцем, дівчина не винна, що не розбирається в цьому. Так вже її виховали.

Надворі тим часом пролунав сигнал збору. Усі раурайтери і солдати знову зібралися. Майор Сміт, бажаючи здійснити свій попередній намір, віддав наказ виступати на переслідування грабіжників боєприпасів. Але дорогий час уже було згаяно. Токай-іхто домігся цього своєю відважною витівкою у форті. Як і раніш, Адамс одержав наказ залишитись з дванадцятьма чоловіками у форті. Про лейтенанта Роуча більше не згадували. У Адамса була підозра, що він забрався в комендантову спальню і уклався на єдине у форті зручне ліжко.

Коли загін під командою майора виступив і зник по той бік річки між пагорбами прерій, Адамс обійшов увесь форт. Він розставив вартових біля бійниць у частоколі, послав зміну Джімові і звелів Томасу і Тео зварити для всієї команди суп у великому казані на вогнищі біля насоса. Давши необхідні розпорядження і все оглянувши, а також знайшовши Роуча на комендантовому ліжку, Адамс знову подався до обох своїх підручних. Вони вже налили у казан води і приготували дрова.