Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 24

Прищулившись, солдати прикипіли очима до прицілу і поклали палець на спуск курка.

З вишки почувся вигук, скоріше якийсь дивний звук, ніж слово. Що це — здивування, переляк, радість чи пересторога? Певно, на задньому дворі щось скоїлось. Тупотіння копит стихло. Може, кінь звалився разом з вершником? Вартові біля частоколу, яким було видно задній двір, в один голос скрикнули, і ту ж мить за будинком коменданта знову почувся шалений галоп. Показався жеребець без вершника. Мов вітер, вилетів він крізь ворота і, легко прорвавши загороджувальний цеп раурайтерів, понісся у вільні прерії. Вершники зараз же повернули коней і погналися за буланим. Оглушливо тупочучи, мчали вони за ним з розпущеними ласо. Але ні прокльони, ні ласо вже не могли наздогнати коня, що, не маючи на собі вершника, залишив далеко позаду своїх переслідувачів.

— Віслюки, — почувся каркаючий голос Томаса, і лише тепер Адамс помітив, що обидва брати стоять біля нього.

Знову пролунав крик з вишки, за ним постріл і знову крик. Джім перехилився з вишки, ніби хотів кинутись униз.

— Дивіться! — закричав він. — Індієць у воді. Через стовпи перескочив!

Солдати і раурайтери у дворі аж заревіли від несподіванки. Вартові біля частоколу прицілилися і дали кілька залпів у напрямі річки. За наказом майора переслідувачі мустанга повернулись назад і подалися на розшуки індійця в річці. Адамс прожогом кинувся сходами на вишку д Джіма.

— Чоловіче! — гукнув він до нього. — Що тут скоїлося? Як вдалося червоношкірому перескочити через частокіл?

Джім стріляв по річці і уривцем розповідав.

— Червоношкіра бестія! — обурювався він. — Ну хто міг гадати, що він отаке устругне? Він звалився на задньому дворі із своїм клятим конем… Ну, думаю, скрутив собі в'язи, і кричу, щоб ви стежили за конем… Ви його випустили з очей… Червоношкірий лежав на землі, мов мертвий… раптом зірвався на ноги… а то, бач, тільки прикидався, хитрун… розігнався в своїх м'яких черевиках, стрибнув на стовпи, не збагну і як… просто наче на крилах злетів… вхопився за вістря і перемахнув на той бік… Я ще не мав права стріляти через безглузді вигадки майора… І червоношкірий кинувся з частоколу просто у воду… Йому якраз пощастило, вода сягає зараз аж до самих стовпів. Але ж там неглибоко… Мені здається, що він однаково скрутив собі в'язи, коли й не шубовснув сторч головою… Проте я не дуже покладався на це… Я все одно стріляв…

— Не влучив?!

— Як я міг влучити, мій любий друже, коли червоношкірий так спритно пірнув біля самісінького частоколу? Де вже мені було звідси влучити в нього? Адже ще не винайшли рушниці, яка б стріляла з-за рогу. Може, йому влучили пострілом у ступню або в литку. Так мені здається.