Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 173

Машини з піхотою наближалися. З них на ходу вискакували автоматники. Молоденький лейтенантик, злякано поводячи водянистими, банькатими очима, викрикував команди. Капрал, а за ним солдати, пригинаючись, бігли кюветом у бік завалу, про всяк випадок тримаючи обер-лейтенанта, що поспішав їм назустріч, на прицілі своїх автоматів. Лейтенантик ще здалеку наказав Шлезінгеру підняти руки і, лише переконавшись у його слухняності, підійшов. Смішно і образливо було стояти з піднятими догори руками перед цим вугруватим хлопчиськом, проте робити нічого. Лейтенантик обмацав місце, де звичайно ховають зброю. «Щеня! — вилаяв його Шлезінгер. — Одразу видно: з охоронних. Вишколений!..» Проте вголос сказав:

— Ведіть мене до полковника, лейтенанте, якомога швидше ведіть!

Його вимога і тон ніяк не збентежили лейтенанта. Сховавши до кобури пістолет, він покликав до себе капрала.

— Займайте оборону, Тонненбах. Двох беру з собою, — і вже звертаючись до Шлезінгера, додав: — Ідіть вперед.

Полковник Рупіє стояв біля свого «б'юїка» і неголосно командував:

— Спустіться в селище, Геллер, і щоб там був порядок! Та дивіться не панькайтесь. Їх там мало, самі бачите. Вони бою не приймуть, так що форвертс! Сміливіше!

— Слухаю, гер полковник! — Гауптман Геллер клацнув закаблуками.

— Як справитесь, дайте три червоних.

— Буде зроблено! — Геллер побіг до солдат, що висипали з другої машини.

Рунге поглянув на Шлезінгера, і брезклива, нищівна гримаса скривила його лице. Жестом наказав лейтенантові йти геть.

— Що ж це ти дав себе так обдурити? Що з тобою, Отто?

— Хто міг подумати, що цей Енке виявиться…

— І ти певен, що він утік до англійців? — Настрій у полковника досить благодушний. Від нього приємно пахне коньяком і дорогими сигарами. Він, видно, не сприймав те, що відбулося, трагічно. — А може, все це тобі приснилося?

— Його забрав англійський літак! Подивись, там ще димлять багаття, — сказав, давлячись злістю, Шлезінгер.

Полковник спохмурнів. Волохаті брови зійшлись до перенісся, очі хижо зблиснули. Підняв бінокль і довго мовчки дивився у бік селища. Потім спитав:

— Гергардт був з ним?

— Ні. В літак завантажили одного Енке.

— Чому завантажили?

— До літака на ношах, а далі вже льотчики завантажили.

— А де ж Гергардт?

— Не знаю.

— А хто ж повинен знати? Я, чи що, був у нього драбантом? Я довірив тобі таку важливу справу, а ти… Бач, за бабами скучив, і…

— Я виконував розпорядження доктора Гергардта. Їздив до Бергена в листом, якого він написав рейхсміністру.

— І про це ти говориш мені лише зараз?!

— Я б сказав і раніше, коли б ти хотів мене послухати. А ти гаркнув на мене і послав ганятися за «кротами».

— Що було в листі?

— Виходячи з ситуації, в ньому Гергардт просив підтримки, просив надіслати компетентну комісію. Він не прийняв жодного зауваження експерта. Говорив, що зробив геніальне відкриття, а ті з Баварської академії змовились проти нього. Однак це лиш мої здогадки, я листа не читав… Я лиш передав його з матросом…