Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 163

— Пішли. Хазяйці треба переодягнутися, — підштовхнув його в спину єфрейтор. Вони спустились на перший поверх. У передпокої змусили обер-лейтенанта одягти шинель і шапку.

Потім Ролф піднявся до Інгрід і, як колись у дитинстві, торкнувши за лікоть, спитав:

— Ін… Ти як, у порядку?

Вона прихилилась до його плеча, проте не заплакала.

— В порядку, Ролф.

— Одягайся. Тобі не можна більше тут лишатися.

— Я зараз, — Інгрід витерла долонею очі. На щоці залишився слід крові. Ролф нахилився до неї.

— Ти поранена?

— Дурниця. Порізала пальці.

Зараз вона була тією самою рудою Ін, котру він знав. На душі у Ролфа потепліло.

— Коли ми зайшли, я тебе не впізнав… Така гранд дама. Цей халат, зачіска…

За чверть години від будиночка кольору жовтка від'їхав сіро-зелений, спотворений плямами камуфляжу «опель-капітан». Перескочив майже безлюдний у цей ранковий час Берлінер-плац і, набираючи швидкість, помчав північно-східною дорогою на Глом-фіорд.

На виїзді з Балстада шлях йому перетнув шлагбаум. Унтер-офіцер комендантської роти, перш ніж ознайомитись з простягнутим йому з заднього сидіння документом, зазирнув у машину, але нічого підозрілого не побачив. Два солдати з охоронних військ сиділи попереду. Один за кермом, другий, як істукан — автомат напоготові. От уже школять їх у тому «Вікінгу»… На задньому сиділи офіцер і красуня дівчина. Типова картинка. Офіцер з подружкою після трудів праведних поспішають в заміський готель. Тепер, коли в горах стало неспокійно, офіцери навіть на гульки з охороною їздять.

Аусвайс офіцера виявився в повному порядку: фото, печать, підпис полковника Рунге — все на місці. От тільки блідий щось дуже, перебрав, мабуть, зранку. А дівчинка з ним гарненька. Везе цим із СД. Все у них по першому розряду, не те що в комендантській роті.

Унтер дав знак підняти шлагбаум, клацнув закаблуками, приклав до козирка два пальці і, повертаючи документ, побажав офіцерові добре відпочити. Той смикнувся, наче його що вкусило, блиснув на унтера дикими очима, залився злістю, навіть рота розкрив, щоб вилаятись, але так нічого і не сказав. Очкарик-солдат, що сидів попереду, повернувся і його автомат опинився прямо проти грудей обер-лейтенанта. Машина рвонула в місця.

Служака унтер вже надивився на цих бундючних офіцерів імперської служби безпеки. Як індюки, вічно надуті, вічно роздратовані, незадоволені, на всіх дивляться звисока, розмовляють через губу, так наче одні вони служать фюреру, а інші так уже не знати чим і займаються. Крикнув, аби опустили шлагбаум, дістав сигарету. Постояв хвилину, дивлячись услід машині, що покуріла снігом по дорозі, і пішов грітися у будку. Ні сумнів, а ні підозра так і не торкнулися душі служаки унтера.

Розділ третій

ФОРТУНА ПОСМІХАЄТЬСЯ

З тринадцяти років Ролф Улл плавав на рибальських сейнерах радистом. Талант до радіосправи у нього був незаперечний. Своїми руками змайстрував короткохвильовий радіопередавач, і на картах радіолюбителів багатьох країн з'явився прапорець з позивними РУН-38, «що означало: Ролф Улл, Норвегія, вийшов у ефір в 1938 році. Просиджуючи дні і ночі над «схемами і клемами» (як. говорила його шкільна подружка, дочка Акселя Крістіансена, рудоволоса Інгрід), постійно майстрував до свого передавача всілякі удосконалення. Спочатку його пристрасті, до радіо не схвалювала навіть мати, хоч і не забороняла — батько Ролфа теж був радистом. Працюючи на правому березі у Крістіансена, мати нечасто з'являлась в осиротілому після загибелі чоловіка домі. Хлопці, власне, жили самі, а тому рано стали дорослими. Кожен день після школи вони приходили обідати на кухню ресторану, доповідали матері про свої справи і відпливали паромом до себе на лівий берег. Хлопчики пішли в батька — самостійні, незалежні, вони не обтяжували матір непотрібним домашнім клопотом. От тільки це захоплення Ролфа. Мати не хотіла, щоб син був радистом і проплавав, як батько, півжиття в морі. Фру Улл не любила моря, а тому боялась довірити йому свого меншенького. Різниці між радистом сейнера і радистом-конструктором не розуміла. Їй було неприємно, що над її хлопцем сміються навіть такі солідні пани як-от її хазяїн. Аксель Крістіансен вважав захоплення Ролфа дурною примхою і завжди додавав: син рибалки повинен стати рибалкою, інакше у світі все піде догори ногами.