Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 131

— Тільки поставите підпис.

— Хоч зараз!

— Е ні, підпис поставите разом зі своєю нареченою Вірою Олегівною Сікорою. Поставите в нашому центральному ЗАГСІ, під музику, в присутності шановних гостей. Звичайно, прийде командуючий українським флотом, прийдемо ми усім керівництвом мерії, і ясна річ — Віруніна рідня, славний капітан 2 рангу Серж Сікора, і ще багато гідних людей нашого чудового міста!

У Теренса яснішає зір, він повертається до капранга Сікори, киває йому головою:

— Спасибі, друже! Це ти постарався, знаю.

Капранг тактовно понижує голос і ледь нахиляється до американця:

— Тобі ж сказали, хто клопотався… Президент, а точніше його дружина. — Капранг перезиркується з мером: — Ці наївні американці не знають деяких наших виразів, а ми їх пам’ятаємо ще з більшовицьких часів: наприклад, «турбота про людину»! Гарні то були слова! А тепер, містер Реттіган, постав чарку і потисни руку нашому міському батькові, нашому мерові. Він не тільки допомагає молодим сім’ям, а й шанує наш український флот. Будинки будує морякам, про місто бойової слави клопочеться, організовану злочинність викорінює… Не всю, правда, ще викоринів, але, сподіваємося, що з нашою допомогою і з підтримкою Президента і в цім благороднім ділі врешті поставить крапку. Одне слово, мої дорогі друзі і ти мій шановний містер наречений Теренс Реттіган, пропоную тост… — Сікора звужує хитрувато очі: — за нашого мера!

Ще півгодини турчання телекамер, розмов про те, про се, і врешті мер всаджує гостя з його другом капітаном 2 рангу в машину. Авто рушає, мер стоїть на тротуарі в юрмиську шанобливих чиновників, махає прощально услід рукою. Місто вже горить вогнями, і тільки далеко над морем небо всіялося зорями. Гарно і спокійно навкруг.

— Не знав я, що у вас такий щирий, сердечний мер, — каже розчулено Теренс.

— А ще й вельми діловий… До речі, як і ваш батько барон Реттіган.

— Батько? — не зрозумів художник.

— Авжеж, — усміхається Сікора. — Ваш милий татусь підписав документ на інвестування в міську казну 100 мільйонів доларів! Чи як він зізнався: «во славу Господа, який врятував мого сина!»

— О, він у мене любить гарні жести. Правда, це: вже й не жест. Старий любить мене по-батьківськи. До того ж він тут у Криму багато чому навчився.

Теренсу кортить побачити Віруню. Та, мабуть, пізно вже турбувати її в лікарні. Головне, що жива, що куля терориста виявилася несмертельною.

— Хто б міг так озлобитися на неї? — дивується Сікора. — Нікому не вчинила зла. Цих кілерів вішати треба! Прямо на майданах, перед усім народом!

— Через мене це, — бубонить глухо Теренс.

— Не розумію… поясни.

— Банда фанатиків, ховаються в горах. Нащадки тих німців, котрі тут наклали головою у минулу війну. До речі, я теж німець по крові, то вони хотіли перетягнути й мене в свою зграю. Мають підземні виходи в море і, здається, користуються підтримкою якихось чорних чи сірих HJIO з космосу… їх виловити буде непросто. За ними стоять величезні сили.