Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 128

Президент стояв перед відкритим вікном. Перед ним було море. Вічність вливалася в хату, незнана і бентежна, і художнику раптом здалося, що це древній капітан, з очима втупленими в далич, йому уже байдужа марність суєтних справ, він ладний забути всі зловісності ворогів і амбіції команди, він вестиме свій корабель через найпекельніші шторми і таки прорветься до своєї омріяної гавані.

— Вам не здається, Теренсе, що ви взяли на себе надто тяжкий вантаж? — запитав Президент, не відриваючи погляду від вечірнього неба. — Вас розстрілювали, хотіли знищити і принизити в печерах тевтонських бандитів, ви опускалися на дно моря й дивилися в очі людям далекої зорі Сиріус. Але ж ви могли й не піддаватися на такі заклики долі, могли б просто жити тихим, творчим життям в своїй благословенній і добрій Америці.

— Хто зна, чи таке тихе життя принесло б мені радість, містер Президент. До того ж, після відомих подій у Нью-Йорку життя там ніяк не тихе.

— А в чому ви вбачаєте справжню радість?

— Ну… принаймні, я радію, що пізнав вас, вашу землю… Може, це здасться вам надуманим і трохи арогантним, але я навіть радий знайомству з лицарями гірських печер. Вони не негідники. Боюся, вони всі давно стали жертвами свого патологічного германського фанатизму.

— Не такі вони й жертви, якщо мають по десятку мільйонів марок на своїх банківських рахунках. А Магістр навіть володіє кількома сталеварними заводами в Рурі.

— Ви й це знаєте, містер Президент?

— Мушу знати. Така моя посада.

— То чому ж ви терпите їх на своїй землі? Маючи полки міліції, надійних агентів, вивідувачів? Чому ви миритесь з існуванням самого факту тероризму на українській землі?

— Тут є свої складності. Тероризм страшний тим, що він не приймає відкритого бою, міняє місце дислокації, весь час ховається і панічно боїться влади… Але при цьому тероризм є найбрутальнішим виявом зневаги до людини. Виразом елементарної втрати гуманізму, чуття добра, жалості… Та годі про це! Практично проблема «тевтонців» буде вирішена найближчими днями. — Президент зробив паузу, подумав напружено. — Мене, відверто кажучи, бентежить і аж лякає те, що я перший серед лідерів світу вступив у реальний контакт з космосом. Це не означає, що таких спроб не робили інші визначні діячі і політики. Хоча б президент Кеннеді, якого я глибоко поважаю. Він, кажуть щось знав про інопланетян, він прагнув знайти з ними спільну мову і взагалі поставити цю проблему відкрито, перед усім народом, за що й поплатився своїм життям. Може, не лише за це, але й за це також. Гадаю, ви знайомі з його останнім перед трагедією в Далласі зверненням до нації…

— Я читав його послання. Трохи заплутане, якесь туманне, з натяками і недомовками…

— Гаразд, про це іншим разом, Теренсе, — перебив молодого художника Президент. — Скажіть мені зі всією відвертістю: от ви побували зі своєю коханою кілька годин в морських глибинах, ходили по їхніх рожевих залах, бачили рожевих людей, майже торкалися до них… Скажіть, коли ви піднялися на поверхню, вам не здалося те все виплодом вашої фантазії?