Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 127

— З нашого НЗ порятованим належиться крапелька на зігрів душі і тіла, — командує Президент. Моторист на ходу дістає з багажника пляшку, дві чарки і повертається до Президента. Наче питає очима: а закусь? — Перетерплять до обіду, — каже Президент. І глянувши на годинник, поправляє себе: — Ба, вже й вечерею пахне.

Випивання в мотор ці, власне, було й не випиванням, а скоріше ритуальним доторком до пляшки. Соромно ж перед Президентом давати собі волю. Отакий простий, такий добрий чоловік, то вже й що — починати в човні пияцькі оргії? Майте, хлопці, бога в серці!

До молу причалили м’яко, ледь доторкнулися до нього бортом. Водій був майстром своєї справи, і на березі парубки в смугастих тільняшках знали, кого мають зустрічати. Строгість, порядок, спокій…

Дружина чекала біля тераси, в очах затаїла тривогу. Сказала, що пора вечеряти. Чому так затрималися? Ага, впав повітряний балон, і це ті, котрим вдалося врятуватися?..

— Краще менше питай, а смачніше годуй, — пожартував втомлено Президент. — Тут особливий випадок. Придивися до цього героя в брезентовій робі. Впізнала? Вчора ми одержали звістку зі Стокгольму, що його нагороджено…

Людмила Іванівна схопила Теренса обіруч за плечі, стала трясти, примовляючи: Нобель!.. Нобель!..

— Слава Богу, жіночко, що хоч тепер ти оцінила мою вправність, — широко усміхнувся Президент. — Поплив на прогулянку і повернувся з врятованим Лауреатом Нобелівської премії! Подія, яку слід неодмінно покропити! Швидко всім до столу!

Зігфрид одразу ж відмовився навідліг, сказавши, що йому далеко добиратися до мами в Сімферополь, і попросив випустити його на трасу. Теренс почувався трохи безпорадним, хотів би й собі зникнути і не надокучати родині видатного діяча своєю присутністю. Проте в президентові плани це не входило.

— Знаю, що ви турбуєтесь про батька. Але нам треба погомоніти. Маю до вас одну справу. Скажу прямо: приємну! І після вечері вас одразу відвезуть в Севастополь.

Розмова була короткою. Що скоїлося з ним? Чому летів на повітряній кулі?.. Втік від бандитів?.. З цим буде покінчено найближчими днями. Годі! М’ягкодухість місцевих правоохоронців стає нетерпимою, і втрутився Центр. Містерові Теренсові, мабуть, хотілося б знати, що скоїлося з його нареченою.

— Я все знаю… Боюсь і питати, містер Президент, — бовкнув Теренс, опустивши голову.

— Якийсь терорист випустив по ній цілу обойму, — каже Президент.

— Вона вбита тут… біля вашого дому… — Теренс взяв Президента за руки. — Благаю вас… не треба більше!.. Я все знаю…

— Ні, ви не знаєте головного!

— Що ж саме?

— Вона лишилися живою!

Це прозвучало для художника, як глас Божий, як сурма янгольська.

— В якому вона зараз стані, мені не доповідали, — сказав Президент, але одне відомо точно: вона жива, тішиться життям і щоденно обдзвонює севастопольську міліцію, шукаючи свого судженого. Принаймні, так сказав мені вчора по телефону капітан 2 рангу Серж Сікора. Гадаю, таке джерело інформації надійне?

— Абсолютне, містер Президент!

— Сікора навідується до неї щодня. Виявився справжнім дідусем-другом.

«Аби не на кладовище навідувався, — подумав Теренс. — Виходить, навіть кіл ери помиляються!.