Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 126

Скутер круто робить розворот, хвиля шпарко б’є в борт, небо нахиляється, гори злітають вище. І раптом…

— Гляньте, що то? — вигукує моторист, задерши над кермом голову в бік гірського пасма. — Що то летить?.. Ні, падає!..

А таки падає, падає… Жовто-повітряний балон з підвішеною внизу гондолою стрімко несеться від гір навскосинці до моря, ось-ось черкне хвилі… І таки черкнув, таки повалився набік, а там і розпластався зраненою птицею на воді.

— Люди он! — піднявся з сидіння Президент, і біла теніска на ньому напнулася від вітру. — Вони ж тонуть…

Для моториста це як команда, як суворе веління. Та він і сам уже розуміє свій маневр, дорога кожна мить. Він круто розвертається, круто бере розгін і буквально за кілька хвилин підпливає до місця катастрофи. Потопаючі, молоді, дужі хлопці, виборсуються з хвиль, хляпають по воді руками, чути гукання їхні до човна, тихіше, мовляв, не газуйте, ми ще живі і вас вітаємо! Це, ясна річ, голос завзятого Зігфрида, якому катастрофа не катастрофа, він хапається за борт скутера, влазить у нього, падає на дермантинове сидіння. За ним з’являється голова Теренса Реттігана.

У Президента підскакують здивовано очі. Він упізнав знаменитого художника.

— Ну, й зустріч, містере… забув, як вас величати? — схвильовано говорить Президент, допомагаючи американцю забратися в скутер.

— Спасибі, що врятували, містер Президенті — відсапується художник, знічено і щасливо ляскаючи себе по мокрій брезентовій сорочці. — Моє ім’я важко запам’ятовують… Матуся моя була з роду саксонських баронів, володіла землею і палко кохалася в землі. Тому й підшукала своєму нащадкові, себто мені, щось близьке до земельки, до латинського слівця «терра», земля. Ну, а тато мій — родом вийшов з Чернігівщини, за діда мав Рятуєнка, а сам вже перемінився на Реттігана. Від України — до Америки, як бачите, вийшло не дуже далеко… — Теренс зацокотів зубами. — Як у вас тут холодно!.. І як нам жарко було в небі!

В розмову втручається завзятий Зігфрид. І Президентові стає все ясно. Летіли на захід, а втрапили над море, бо в балоні у них щось тріснуло, потім бахнуло, і балончик став стухати. І вмер щасливо! — Парубок також обляпує себе від холоду долонями.

— На мою думку, — каже Президент, — ви свій балон перекачали. Так?

— Ні, товаришу Президент, на мою думку, декотрі людці, котрих в цивілізованому світі називають простим словом «терористи», хотіли позбутися небажаних свідків і, мабуть, вшили в балон якесь паскудство. Але, на щастя, Президенте України… спасибі вам за порятунок! Вдруге народжені вами, будемо проситися до вашого гурту.

— Якщо заслужите, — строгішає Президент.

— Почуєте, що ми вам розповімо, то хутко дасте нам всі громадянські права.

Президентові стає шкода балакучого веселуна, якому, видно, зовсім не весело. Тому він просить моториста трохи пригальмувати.