Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 121

Підвівшись з канапи, Теренс обвів сліпим поглядом притулок циганкуватого снайпера: скромна шафа для книжок (до речі, дуже любив поетів середньовіччя!) якісь гравюри на стінах, портрет жінки у чорній рамці… Ага, Зиґфрідова бабуся, остання ниточка, що зв’язувала його з батьківщиною древніх германців.

— Не маєте чого-небудь міцнішого за каву? — запитав з дивним полегшенням Теренс Реттіган. І коли курчавий господар добув звідкись пляшку коньяку і налив у келишки пекучого питва, Теренс злісно схопив свою чарку, випив її одним ковтком і сказав з легкою погрозою: — Не ти стріляв містер Зігфрид! Знаємо, хто стріляв, і знаємо, що їм належить за цей постріл!

У Магістра ордену сьогодні клопіткий день. Треба остаточно зважитися на якесь рішення: чи укладати договір із Союзом Східних держав (їхні агенти вже прокралися таємними стежками і живуть в гірських селищах), щоб потому стати проти могутньої Російської держави (й напевне ж, України також), чи готувати підґрунтя для самостійного контролю над Кримом і, зрештою, всією Україною? «Лицарі круглого столу», як величають себе поза всяким жартом терористи, принципово проти Сходу, вони вірять тільки в європейську солідарність і ще в американську, а екстремізм мусульманського світу… З ним клопоту не оберешся.

Розтривожив Магістра й сигнал з моря. Чи, може, скоріше порадував. Сиріусці таки дотримали слова перед слов’янами, збудували для них грандіозну підводну електростанцію, химерну споруду на глибині п’ятиста метрів, і начебто за рік звідти почнеться перекачка електроструму до Сімферополя, а затим на північ по всій Україні. Ось де справжній Клондайк! Не можна втратити його нізащо. І вони, тевтонці, істинні володарі світової цивілізації, за всяку ціну візьмуть його в свої руки!

До склепу Магістра постукав охоронець: прийшов викликаний ним художник Реттіган. От і добре, треба нарешті погомоніти з ним по-щирості! Магістр підводиться з крісла і наганяє на обличчя доброзичливу посмішку.

— Сідайте, гер Реттіган, і скажіть мені, як другові: чому сьогодні за сніданком ви засмутили нас своєю похмурістю? Здається, ми для вас дещо зробили. Нобелівська премія, вернісажі в Парижі і Лондоні… Самі розумієте, що такі речі вимагали чималих зусиль і коштів.

— Не буду лицемірити, гер Магістр, — викладає перед шефом свої гризоти Теренс. — Мені набридло бавитися в «лицарів». Дозвольте мені відбути в Штати.

— Щоб назавжди загубилися ваші сліди?

— Буду вашим надійним речником. Якщо зраджу ваші ідеали, то ваші агенти знайдуть мене. Дозвольте мені повернутися додому.

— Ну, що ж, прошу. Хоч зараз, — знітився Магістр. — Звичайно, я розумію ваш настрій, гер Реттіган. Зрада коханої, її раптове одруження, до того ж так цинічно проілюстроване в пресі… Можу вам тільки поспівчувати.

— Моєї зрадливої нареченої вже немає в живих, — з викликом дивиться в вічі Магістрові Теренс. — Ви наказали її застрелити!