Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 120

— Невже Магістр вірить у велику війну? Це ж ядерна катастрофа! — кинув Теренс. Йому аж зимно стало. Сидів у самих трусах і майці.

— Не-е-е! Мюнхенці великої війни не хочуть. Можливо, дійде до сутичок по балканському варіанту. Етнічні чвари, татарські заворушення, боротьба за переділ земель, втручається Туреччина, за нею весь Союз Східних держав, Крим стає полем бійки, і тоді встряне хтось — або Росія, або й мюнхенці.

— Ну, годі, набалакав, — каже ледь чутно Теренс. — Лягай спати.

— Не вийде!

— Чому? Ти ж виконав якесь секретне доручення гера Магістра, то можеш бути вдоволений. Вас, німців, Україна прийняла як своїх, а ви… влаштовуєте на її землі військові і терористичні бази.

Тоді парубчак з циганкувато розкустраним волоссям припадає всім тілом до американця — від першого дня відчув до нього симпатію — і бубонить йому в обличчя: ніяких військових баз, ніякої війни, а просто мюнхенським бізнесменам кортить заграбастати всю кримську перлину, завалити її своїми товарами, щоб німецьке барахло стало «юбер алес!», щоб німецька культура стала «юбер алес!». І для цього його посилають на всілякі паскудні діла. І він їх виконує. «Ти розумієш, я їх виконую, бо вони мене витягнули, з петлі, і я в їхніх руках».

— Все одно лягай поспи, ти нічого страшного не накоїв.

— Не накоїв?.. — підхоплюється з тапчана Зігфрид. — То вам так здається. Мене посилають тільки на мокрі справи. І вчора послали… Я ж кращий снайпер в їхній групі, гер Реттіган. Убивця! — Його голос задрижав: — І вчора я вбив її!

— Кого?

— Дівчину… якусь гарненьку дівчину… її давно хотіли знищити, бо вона дуже заважала їм. У неї зв’язки з якимось магічними силами в космосі, їй усе вдається, навіть співпраця з Президентом України. І тому мені було наказано: убий її! І тепер, я певен. Президент оголосить розшук убивці, себто мене, і я просто не знаю, як бути далі.

У Теренса загупала в скронях кров. Вмить здогадався, про кого мова. Все тіло йому обм’якло, думка шарпнулася і затаїлася. Невже вона? Невже його люба, зрадлива, прекрасна Віруня? Невже все кінчено? Він зібрав у собі сили і сухо запитав: як ім’я дівчини?

— Мені не сказали. Просто фото її… ось воно… — Циганчук поліз до нагрудної кишені, добув маленьку, прим’яту фотографію. — Вона така гарненька, темненьке волосся… Повірте мені, Теренс, коли я взяв її на приціл, у мене стислося серце…

— І ти натиснув на спусковий гачок?

— Мусив.

Сумніву не лишалось. Вірунька вбита! На приморській трасі, перед президентським домом… Теренс приплющив очі, і якісь заспокійливі хвилі раптом накотилися на нього. Що ж, є справедливість у світі! Спочатку зрадила його, перекинулась до іншого, а потім одержала за це снайперську кулю! Ось він — голос Космосу! Мудрий і справедливий! Який нікому ніщо не прощає.