Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 119

Тихо в будиночку. Тут їх двоє живе. За стіною в нього молодий чоловік Зігфрид Рюгенталь, такий як і всі печерні німці, хіба що хитріший. Працює в команді охорони. Циганкуватого вигляду, добрий по натурі і заразом вічно в пронирливій настороженості, до всього придивляється, в усе встромляє носика. Зачепився з хуліганами в якійсь ялтинській забігайлівці, дійшло до бійки, його шпортнули ножем, занесли ножа вдруге, та він якось вирвався з рук бандитів, вихопив у одного з них маленький автомат і дав згаряча чергу по знавіснілому гурту. П’ятьох поклав на місці. Суд виніс йому суворий вирок, мало не смертний, а чи довічне ув’язнення. На тому й край би йому був, але знайшлися добрі люди з місцевих німецьких поселенців — потім з’ясувалося, що підіслані Магістром — у вищих судових інстанціях підкупили кого треба, і він вийшов на волю. Отак і опинився тут. А що від самого шкільного віку блискуче стріляв, то й це знадобилося у таємничому царстві Магістра. Частенько його посилає Магістр кудись із секретними завданням. Він про них мовчить. Таке тут правило, така настанова.

А оце другий день як немає в селищі Зігфрида, зник кудись. Тому, може, й спиться погано Теренсу, що пустка за стіною, нема живої душі. Аж під ранок, коли перші сонячні промені вдарили в небо, загрюкотів Зігфрід на своїй половині дому. Теренс, не витримавши, постукав до нього.

— Де це ви блукали, гер Зігфрид?

Хлопчина клопотався в своїй кухоньці, готуючи каву, й на питання скупо відмігся, що було завдання особисто від Магістра. Паскудне і гидке!

— А мені тут влаштували свято, — не втримався від хвастощів Теренс. — Одержав Нобеля за мою мазанину.

— Поздоровляю, — буркнув байдуже парубчак. І враз похопився: — Що ж це я, свиня, тільки про себе дбаю. Зараз зробимо каву й для вас, гер Реттіган.

— Не клопочіться, я просто так. Хотів з вами порадитись, бо лицарі з підземелля ведуть себе трохи дивно.

— Ви наївна людина, гер Реттіган, — каже парубчак, наливаючи в чашечки каву. — Всі вони бандити! Але є ще бандити страшніші за них. Тільки вони далеко звідси, на вулиці Ульмштрасе. Чули про таку? Штаб ордену «Чорне сонце», вищий орган нашого безсмертного руху. — Зігфрид вмощується на диванчику коло Теренса, блідий і змучений своїми нічними мандрами. — Скажу вам правду: ці європейські нібелунги планують не більше, не менше, як залізти в кишеню України. Для того вони й послали сюди, в кримські гори цю банду на чолі з Магістром. Я їх давно розкусив. Треба було сховатися від влади, від міліції і органів безпеки, то вони розколупали оце гірське поселення кримських колоністів, влаштували собі в гроті підземний бункер, понавішували в ньому всякого готського начиння й прикрас, і ось маєш: уже в них є опорний пункт в Криму. Тут і зброя, і радіостанція, і запаси всякої древньогерманської літератури.