Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 114

— Мені ясно одне, — каже Президент, — що для такої системи доведеться перебудувати все електрогосподарство півострова. А це значить: навчити людей, збудувати технічні установки, приймальні акумулятори… Для великої справи мусимо збудувати велику технічну базу!

— Авжеж, мусимо, товаришу Президенте. Маємо чудо з неба. Точніше — з води!

У Президента на мить опали руки. Зробилося страшно від думки про той клопіт, який чекав на нього, на уряд… Господи! Ну, то й що? Мабуть, так уже йому судилося іти через клопоти, пробиватися до мети через гори. І нікуди від цього не дінешся. Сам мудрий Космос, бач, зійшов до них і простягнув руку.

— Ну, гаразд, Серже, — мовив Президент стиха, гамуючи в собі збурену душу, — покажеш мені записи, які ти зробив в каюті біля «червоного ока». Я лечу в Київ, а ти береш на себе всю відповідальність. Про свій бойовий корабель поки що забудь. Командирів кораблів у нас вистачає, а відкривачів Космосу неї дуже густо. І ви, пані Віро… змушений вас турбувати в такий тяжкий для вас час, прошу вас: допоможіть нам. Космічні брати вас добре знають.

У Віруні на очах з’явилися сльози. Президент добув свою хустинку, витер їх, обняв жінку і по-батьківськи поцілував у щоку.

Віруня і «дідусь» Сікора переночували у Президентській резиденції. Для них виділили літній будиночок біля самого моря. Всю ніч Віруня не могла заснути, шуміло море, і на душі було мулько й тоскно. Ще ледь почало світати, як Віруня схопилася з постелі, хутенько вбралася в свою рожеву суконьку.

«Дідуль» розметався на постелі в сусідній кімнаті, чорні брови, як у козака Мамая з лугу, на губах ледь видима юнацька усмішка. Будити його чи ні? Приїхали ж із Севастополя разом його машиною, взятою у штабі українського флоту у адмірала Ельжея.

Хай краще досипає свої офіцерські сни. Може, Президент ще захоче погомоніти з ним про вчорашню «бесіду» з Космічним Братом. А їй, Віруні, один біль у серці — Теренс! Другий тиждень не чути про нього ні звуку, ні слуху. Аби живий був, аби бандити не замордували його в помсту за її втечу.

Вона покрадьки поминає резиденцію глави держави, тут всі алейки политі двірником, який старанно орудує шлангом. Пахне мокрим пилом, дурманиливим ароматом квітів. Віруня бачить на терасі жіночу постать і впізнає дружину Президента, вродливо струнку, з темно-каштановим волоссям, у білій майці і спортивних штанцях. Дім спить, а вона вже робить гімнастичні вправи. На ній же весь дім, і здоров’я чоловіка, і думи його, і немислиме навантаження глави держави.