Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 113

Президент мимоволі опустився на теплу гальку, заплющив очі. Його огорнула тьма. Тьма і тиша… тиша… тиша…

Зненацька він встав. Глянув на море.

О, Боже! Пустка. Зорі у височині. Десь на терасі чути голоси. Підходить дружина. Обняла чоловіка і стиха запитала: чи не пора вже кінчати цей виснажливий сеанс?

— Ти бачила його? — владно запитує Президент.

— Не розумію… кого?

— Їхній апарат… Він стояв тут. Он там, десяток кроків звідси. Невже ти не бачила? Величезний такий! Справжній храм!

— Ах, так… бачила… — лагідно мовила дружина. — Ходімо, ти майже нічого не їв за вечерею. Гості розійшлися. — Вона злегка притулилась йому до грудей і подалася в дім.

Та Президент стоїть на місці. Його наче паралізувало. Сталося щось незвичайне. У його свідомості чи поза його свідомістю. Але сталося. Мовилося. Відбулося. І були слова, які він може повторити хоч зараз, кожне з них, усі разом і всі поокремо. Дивовижні слова про його народ, про його нескорену державу, і слова про нього самого, в яких він прочитав свій присуд, свою велику долю!

Ні, не тільки свою. Виходило так, що це вже сягало аж ген за далекі гони землі. Йшлося ж бо про тих, котрі вірили йому, президентові, вірили йому, людині. І співчували йому, і страждали з ним разом. Страждали, як він сам міг страждати тоді…

Назустріч Президенту від дому ідуть капранг Сікора зі своєю вродливою онукою Вірунею. Білий мундир капранга сяє, як купальська квітка серед лісу. Він говорить з шанобливим захватом:

— Пане Президент, ми з Вірунею бачили все. Чули все!

— А дружина чому ж…

— Бо вона ще не посвячена у таїнства Космосу. Ще нездатна осягнути матеріальність їхнього світу, їхньої мислі. Це прийде з часом. А ми вже того набачилися.

Президентові робиться смішно і заразом він уже наче почувається людиною нових вимірів. Брав на себе не такий тягар. Вони тепер усі посвячені, і мають одну спільну велику таємницю.

Капрангові надається сміливості (був же в яких бувальцях!), він бере на себе відповідальність за все, йому зараз дано право говорити з товаришем Президентом (саме «товаришем», вірним і вічним його товаришем!) про речі особливі, і не тільки говорити, а й щось вирішувати з ним, до чогось іти разом.

— Товаришу Президенте, те, що ви тут бачили і чули — абсолютна реальність. Мушу вам сказати, що сьогодні вранці в своїй каюті я мав детальнішу розмову з «червоним оком». Без гарних слів і клятв у вірності. Мене проінформовано, що плазмова станція на дні моря фактично вступила в дію. Сиріуські інженери найближчим часом підключать її до електромережі Криму.

— Як це — підключать? — не втямив Президент. — До яких конкретно ліній, до яких проводів?

Пояснення просте. І хай товаришу Президент сприймає його з усією спокійною діловитістю. Інопланетні інженери-електрики пішли в своїх відкриттях так далеко, що їм не треба ніяких ліній і ніяких електропроводів. Електричні струми потужністю в мільйони кіловат будуть передаватися як радіохвилі прямо з підводної плазмової станції на кілька кримських акумуляторних пунктів. Неясно? Все це дуже просто. Природа від правіку користується таким способом. Для прикладу згадаймо хоча б грозовиці. Оті самі грозові блискавки, якими природа, мов розпеченими батогами, шмаляє по небу. В тих блискавках — потужний електрострум. Ті блискавки спалюють будівлі, вбивають людей, розщеплюють дерева. Отак за тим же принципом діятимуть і «блискавки», випущені з дня Чорного моря. Хіба що потуга їхня буде мільйонократно більша і триватиме постійно, нікого не вбиватиме і служитиме одній меті — передачі електроенергії, добутої з надр нашої планети. Вам ясно, товаришу Президент? Бодай в принципі ви ухопили суть справи?