Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 121

Він хоче ще щось сказати, ще чимось переконати Гельду, але вона раптом хапає його за руку і тягне кудись.

— Ходімте. Ви знатимете все. Ви знатимете більше, ніж я сказала б в поліційному управлінні.

НЕ ОБОРОНЯТИСЯ, А НАСТУПАТИ!

Вальтер Кірхенбом, президент славнозвісної авіабудівної компанії «Зюддойче люфтферайнігунг», сповнений важких, невідступних думок, сидить у своїй маленькій кімнатці і вперто натискує на кнопки. Апарати не діють, відмовляються впливати на збуджену нервову систему пана президента.

Власне, апарати, якщо добре розібратися в їхній конструкції, лишилися тими, що й були. Широкий світловий екран випромінює одноманітні, ритмічні хвилі, маленький динамік так само вперто й монотонно кидає в простір кабінету свої імпульси-подразники, голубувате сяйво схованих під стелею ламп лагідно заливає велику лисину.

І все ж таки… все ж таки щось не клеїться в нервові системі Вальтера Кірхенбома. Відпочинку немає. Сон так і не йде. Все сплуталося в голові, все скаламутилось, стрибає, сіпається, мов на екрані зіпсованого кінопроектора.

Дзеленчить відеотелефон. На екрані з'являється довгасте обличчя Шуберта.

— До вас приїхав директор Кремпке.

— Негайно пустити!

Кремпке вкочується червоним масним клубком. Від дверей осяває пана президента відданими очима. Він просить вибачення за недоречний приїзд, але справа здається йому терміновою, і зволікання може зашкодити компанії.

— Говоріть, що там! — невдоволено кривиться Кірхенбом.

Директор поштиво, обережно присідає на краєчку стільця. Підібравши під себе товсті, округлі, як у жінки, ноги, кладе на коліна широкі, в густому ластовинні руки, ще більше згинається перед шефом.

Він прийшов доповісти панові президенту про загальну ситуацію на будівництві «Левіафана».

Загалом все начебто добре. Навіть більше того, він, директор Кремпке, міг би порадувати ексцеленсіо останніми новинами. Всі дванадцять реакторів доставлені в розпорядження заводу, почалося їхнє монтування. Настрій піднесений. «Левіафан», як то мовиться, майже на крилах.

Але…

Тут Кремпке виймає з своєї течки кілька газет, ривком розгортає одну з них. Очі його стають ущипливо-глузливими.

— Можете помилуватися, яких вершин досягають наші червоні «друзі».

Кірхенбомові дуже не до вподоби така зухвалькувата поведінка директора.

— Що ж там накоїли росіяни? — говорить він стримано.

Кремпке читає заголовки:

— «Виклик людству. Росіяни вриваються в Арктику», «Спиніть руку червоних атомщиків!» Невже ви досі не знаєте про це?

— Нічого не знаю.

Тоді Кремпке в кількох словах викладає суть справи: радянським вченим удалося провести серію успішних дослідів з регульованими ядерними реакціями. Оволодівши цим надмогутнім джерелом енергії, Москва вирішила одразу ж взятися до практичних дій. Оголошено новий російський план будівництва Берінгової греблі, отеплення Північного Льодовитого океану і освоєння Північного Сибіру.