Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 120

Гельда, наче спутана, повільно йде за елегантним паном. Вуха наче ватою позакладало, очі в полуді сліз. Даремно, даремно, даремно вона не відкрилась інженерові Ріхтеру, може б, він і простив її. В усякому разі — допоміг би, виручив з біди, сховав би десь. А зараз уже, мабуть, пізно… Бо цей панок, цей їхній агент точно все розрахував. Веде її вулицею, щось говорить, сипле компліментами… Каже, що вона вродлива? Велика радість од тієї вроди! Вона, виявляється, ще й розумна? І навіть заслуговує на краще життя? Може, він порадить, як знайти те краще життя?.. Гельда повертається до елегантного пана, щоб сказати йому в лице все, що вона думає про них, про оту банду, про тих брехунів. Все, все, і тоді хай робить, що хоче, хай веде її, куди хоче… І враз слух її вражає дивна фраза:

— Тепер вам залишається тільки одне — зникнути, пропасти. Інакше вони знищать вас!

Боже, сон це чи марення? Замість того щоб тягнути її на розправу до штабу ордену, він велить їй рятуватися. Так, так, серйозно, без тіні іронії, без гри й недомовок. Він говорить ще раз з владною інтонацією літньої, збагаченої досвідом людини, що єдиний порятунок для неї — втекти. Він давно вже стежить за нею, за її друзями, він прекрасно знає про її душевну прив'язаність до інженера Ріхтера і знає, що інженер Ріхтер теж не байдужий до неї. Але щастя людини — дуже примхлива річ, особливо коли на те щастя впала тінь великої політики. Але йти в поліційне управління — це абсурд, самогубство. Серед чиновників є зрадники, люди ордену, прислужники АСБР, які одразу ж донесуть на неї магістрові, і вона тільки марно загубить себе.

— Що ж мені робити? — благально глянула Гельда, щиро повіривши цій людині. — І хто ви… хто ви такий?

— Я ніхто. Принаймні для вас, пані Гельдо. — Бавлячись стеком, він задумливо дивиться поперед себе. — Я той, хто все життя стежить за людськими долями і за примхами фортуни. Далекий від альтруїзму. Так, так, повірте, що далекий. Не думаю про ваше щастя і взагалі не думаю ні про кого, крім себе. Але ситуація зводить нас на одній стежці, і мій розум може бути, вам корисним.

Гельді легшає на душі, вона вже повірила незнайомцю, нона вже готова тиснути йому руку, дякувати йому щиро. Вона готова робити все, що він скаже, підкорятися кожному його слову.

— Я піду звідси… гаразд… Хай бог віднагородить кас…

Але елегантний чоловік, прискаливши одне око, машинально б'є себе стеком по блискучому, лакованому черевику. З-під капелюха на Гельду блискає густа сивина.

— Ні, бог тут ні до чого. — Сивина яскраво біліє перед Гельдиними очима, стек завзято тарабанить по черевику. — Крім бога, є інтереси держави і… деяких приватних осіб. — Він змовкає, довго, довго дивиться Гельді в очі і нарешті притишеним тоном вимовляє: — Перед тим як піти в ніщо, ви повинні відкрити мені таємницю. Ви по винні чесно й відверто сказати мені все, що знаєте про свою організацію. Я — не поліцай і не червоний, я не прихильник політичних доктрин. — 'Він ніби завагався. = Що ж, знайте, я просто детектив. — І, помітивши на обличчі Гельди спалах переляку і подиву, швидко кладе їй на плече руку в коричневій рукавичці. — Не жахайтесь! Я приватний детектив і мушу знати все, що стосується ордену АСБР.