Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 114

Знову стало тихо, аж лунко. Удар! Нищівний удар!

Про цей нищівний удар вже не раз говорилося в тісних стінах штабу. Він давно вже запалював душі асберівців, туманив їм голови. Але зараз на обличчях присутніх — розгубленість, страх, панічний подив. Братися до зброї? А проти кого, власне? Проти законного уряду? Проти держави?

— Ми мусимо зажадати від канцлера, щоб уряд негайно підтримав військовими силами виступ ордену, — продовжує трохи непевним голосом магістр. — Послати в Африку у вигляді добровольців німецькі війська, передати нашим братам максимум зброї, провіанту, матеріалів…

— А якщо канцлер не погодиться?.. — зірвався чийсь нерішучий подих, зашелестіли наполошені голоси, заблискотіли підозрілістю очі. — Що робити, якщо канцлер не погодиться?

— Примусити!

— А якщо він все ж таки не підкориться нашому примусові?

— Тоді… клич. Клич на всю Німеччину, на всю Європу. Організувати хрестовий похід проти чорного плебсу. Згуртувати білу расу…

Члени штабу сиділи з опущеними головами, дехто насмішкувато зводив плечима. Екстаз магістра здавався смішним, жалюгідним. Про який клич може йти мова? Хто відгукнеться на цей клич?

В цю мить з-за столу встав секретар ордену Гуго Штраус.

— Наш удар — це ракети, які передали в наше розпорядження американці. Фрайвуд вимагає перенесення усього таємного ядерного арсеналу в Африку.

Голос Штрауса все ще бринів у вухах штабістів, глухий, ніби голос з потойбічного світу. Ніхто не наважувався озватися першим. Мимовільний страх опанував душами присутніх. Ракети в руки Фрайвуда? Ядерні ракети на голови чорних рабів? Адже думалося, що АСБР передасть свій ракетно-ядерний потенціал тільки після повної перемоги «Білої зорі». Думалося зберегти їх там у цілковитій засекреченості на випадок великої міжнародної гри. І раптом…

— Я — проти! — тихо озвався голова трибуналу.

— Я — теж проти, — озвався, його заступник.

— Я вважаю це безглуздям, — видавив з себе ще один член штабу.

— Я — теж.

— І я…

Черга дійшла до магістра. Ось зараз він встане, набундючиться, прикладе за ритуалом до грудей кулак і скаже. Але що? Чому він так довго і так уперто дивиться на стіл?

Встав. Глянув у стелю. Перевів погляд на високе вікно. Заплющив очі. Приклав до грудей кулака.

— Я… — довга пауза придавила всіх, мов холодна снігова брила, — за!

Штраус, не приховуючи вдоволення, засміявся.

— Слово магістра ордену остаточне. Штаб ухвалює рішення: найближчим часом відкрити печери Гебіргзее і вивезти звідти ядерні ракети. Проведення операції покласти на секретаря ордену брата Хейнемана.

Штабісти вовкувато дивляться на Штрауса, ніяк не можуть до кінця збагнути приголомшливої новини. Досі їм доводилося мати справу з «домашніми» проблемами, діяти на власній землі, переслідувати «своїх» ворогів. Тепер діло повертається до чогось серйозного, пахне смаженим. Може, доведеться й головою накласти. Чи не краще було б дотримуватися обережної тактики? Фрайвуд Фрайвудом, а життя життям.