Читать «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя» онлайн - страница 8

Зі своїми нез'ясованими питаннями Жак звертався до того ж таки отця Поля:

Чому аристократи звільнені від податків? Чому селяни, крім прямих податків — десятої і двадцятої долі, що їх стягують на користь сеньйора, — платять ще й талью — податок з майна! Чому французи мають вносити спеціальний збір за перевезення товарів дорогами, річками та мостами, ніби вони живуть у ворожій країні? Чому королю треба платити за те, що п'єш вино з власного виноградника? Чому селянин зобов'язаний сплачувати щорічний податок, навіть якщо він зовсім обходиться без солі?

І отець Поль відповідав Жакові:

— Так, сину мій. На світі багато несправедливості. Всі люди рівні від природи, а тим часом рівності в правах у них нема. І французькі королі, на жаль, забувають іноді, що не народи створені для правителів, а правителі для народу…

Серед учнів, яких було чималенько в отця Поля, був і Леон Барі, син управителя володіннями сеньйора. Прочувши, який освічений священик і як добре навчає він дітей, пан Барі довірив отцю Полю піклуватися його сином. Одначе Леон, дарма, що старший від інших хлопчиків, які ходили на уроки до священика, до науки був нездатний і завдавав багато прикростей своєму наставникові, який щиро бажав, щоб усі його вихованці мали однакові успіхи в навчанні.

Із Леоном Жак часто зустрічався у дворі або в садку священика. Хлопчаки незлюбили одне одного. Жак знав, що Леон тупиця і ледар, а Леона лютило, що отець Поль завжди ставить йому за приклад Жака — селюка, який тримається так незалежно, ніби він, а не Леон, син управителя.

* * *

Прізвисько «Задирака» міцно причепилося до Жака відтоді, як у тринадцять років він затіяв сварку з п'ятнадцятирічним Леоном.

Було це надвечір. Жак, який удень не мав часу прийти до отця Поля, повертався з уроків.

Будинок священика стояв край села. Жак вирішив іти додому навпрошки — повз болото, і звернув з дороги. На свій подив, він побачив Леона на купині біля води, як завжди, вбраного у новісінький костюм. Жак мало не вигукнув здивовано: «Що ти тут робиш так пізно?» Та враз побачив, що Леон тримає в руках жабеня і намагається викрутити йому лапки. Жабеня тіпається, видирається з пальців, що міцно затисли його.

Жак обурився. Він не міг спокійно дивитись, як мордують тварин. До того ж не якась там нетямуща дитина, а дорослий бовдур!

Жак гукнув:

— Навіщо мучиш жабеня? Кинь зараз же!

— А хіба воно твоє власне? — намагаючися вкласти у своє запитання якнайбільше люті, запитав Леон. — Не бачу на ньому позначки.