Читать «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя» онлайн - страница 118
Євгенія Яхніна
Жак, не дихаючи, не сміючи поворухнутися, прошепотів:
— Бабето, я люблю тебе!..
… Минуло ще кілька днів, і від грізних веж Бастілії не лишилося й сліду. Сміття, щебінь, уламки, каміння, звезені в купи, — ось чим був тепер заповнений майдан, де недавно стояла страшна тюрма.
Але для Жака й Шарля так багато було пов'язано з цим майданом, що тепер побачення один одному вони призначали саме тут.
Якось хлопці прийшли сюди надвечір, коли спала спека задушливого липневого дня.
На їхню радість, вони побачили Огюста Адора. Адвокат ішов їм назустріч. Під пахвою він тримав велику теку, з якої стирчали обпалені, надірвані папери.
— Пане Адора! Нарешті я вас бачу! Ви зовсім перестали заходити до нашого кабінету. Я навіть дізнавався про вас в конторі пана Карно. І мені сказали, що ви тепер дні й ночі проводите в мерії, розбираючи ці папери. — Жак показав на теку, яку тримав Адора.
— Ти вгадав, Малюк! Багато цікавого розповіли нам врятовані від вогню папери. Казав я, щоб їх не палили, та, на жаль, трохи запізнився. Ось і цю теку з важливими свідченнями злочинів, що чинилися в Бастілії, я знайшов у колишньому підземеллі. Зараз важко щось розшукати в купах каміння. Тека зовсім була засипана землею, та мені таки пощастило!
— Пане Адора! Розкажіть нам про останні новини. Адже ви знаєте більше, ніж ми.
— Новини! На жаль, я нічим не можу вас порадувати. Як би я хотів повідомити вам, що народні представники зважили на прохання, викладені в численних селянських наказах, в тому числі і в наказі твоєї бабусі.
Та минуло вже понад два місяці відтоді, як почали засідати Штати, а потім Національні й Установчі збори, а все залишилось, як було. І повинності селяни виконують ті ж самі, й так само важко живуть.
— То про що ж говорять представники народу на своїх засіданнях?
— Про що? Спочатку депутати займалися питанням про те, як проводити засідання, про те, як голосувати. Потім перейшли до питання вироблення конституції.
— А король? — нетерпляче запитав Шарль.
— Король? Поки все залишається по-старому, влада його нічим не обмежена. П'ятнадцятого липня він вийшов до представників Зборів і милостиво причепив до своїх грудей триколірну кокарду, подаровану йому народом. До двоколірної додав білу смужку — колір короля.
І народ торжествував, побачивши таку прихильність монарха… Ось поки що і все.
— Так що ж буде далі? — прохопилося у Жака.
— Дуже вже ти спритний, Малюк! — сказав, посміхаючись, Адора. — Я цього не знаю. Знаю одне — залишитися так, як було, не може!
— Звичайно! — радісно підхопив Жак. — Адже минуле не може повторитися. Колись тут стояла страшна тюрма, у ній страждали, гинули люди… Народ зруйнував її. Але не для того, щоб усе залишилося по-старому. Ні, хай ніколи тут не ллються сльози…
Жак відійшов убік, схопив кинутий кимось шматок картону й вуглиною написав на ньому:
Шарль кинувся до нього на допомогу, і удвох вони закріпили картон так, щоб йому на перший час не страшні були ні вітер, ні дощ.
— «Тут будуть танцювати!..» — прочитав уголос Адора. — Це непогано. Отже, Малюк, ти хоч частково знаєш, що буде…
