Читать «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя» онлайн - страница 117

— Що ж, це добре! В сімнадцять років ти проявив себе хоробрим, не злякався куль, безстрашно бився, та ще зробив те, чого не здогадалися зробити інші, старші за тебе.

Хлопець слухав мовчки.

— Ти цілком заслужив, щоб твоє ім'я було записане серед інших перших завойовників Бастілії. То тебе звати?

— Шарль Гошар! — вимовив без запинки Жак.

Шарль заціпенів од несподіванки, а потім вигукнув:

— Ти збо… — але не встиг доказати.

Жакові пальці так вп'ялися в його руку, що він ледве не закричав від болю.

— Шарль Гошар, твоє ім'я буде внесено до списку, до якого будуть записані імена кращих із кращих! — багатозначно сказав дідок.

А чоловік у адвокатській мантії, що стояв поруч з Прево, додав:

— Поздоровляю тебе, Шарль Гошар!

Жак урочисто вклонився, як і належало такої хвилини, й потягнув за собою Шарля, який упирався.

— Що ти наробив! Що ти наробив! — жалібно сказав Шарль, коли вони вийшли на вулицю. — Та це ж неправильно!

А Жак тим часом відчув себе так, ніби у нього з душі звалився нарешті важкий камінь. Невже він вагався хоч якусь мить? Ні! Він напевно знав, що слава для нього не така важлива, як свідомість, що він задоволений собою, — адже він зробив те, що повинен був зробити.

— Ну от і гаразд! Тепер Віолета не матиме підстав розмірковувати! — Жак засміявся і по-дружньому поплескав Шарля по плечу: — Та чого ти вагаєшся? Хіба ми не билися пліч-о-пліч? Хіба ти хоч раз відступив? Просто мені повезло — я потрапив у число відзначених щасливчиків, а ти ні. Адже і справді не можна було всіх згадати і всіх нагородити!

Шарль і досі не міг отямитися! Він різко зупинився і сказав у вічі:

— А Бабета?

— Бабета? Бабеті треба знати, що я не злякався куль. Вона повірить мені на слово, що я заслужив право називатися Жаком Відважним. А ти… ти це підтвердиш, якщо буде потреба, — додав Жак і знову засміявся.

Смеркалося, коли Жак, схвильований, радісний і трохи зніяковілий, повернувся додому. Яку з сестер він застане вдома?

Йому поталанило: Бабета була сама. Вона стояла у профіль до нього біля комоду, розбираючи кипу прасованої білизни. В присмерковому світлі він побачив її задумливо схилену голову, ніжні риси обличчя, м'які лінії стрункого стану.

— Це ти, Жак? — запитала вона, відразу пізнавши його кроки, й повернулася до нього обличчям. Воно світилося радістю. Затинаючись і перебиваючи самого себе, Жак розповів їй, як дійшов до того, що відмовився від слави на користь друга. І в міру того, як він говорив, а Бабета слухала, він зрозумів, що вчинив так, як треба.

Але йому хотілося почути від Бабети, що вона схвалює його вчинок. І він запитав:

— Може, ти засуджуєш мене?

— Ні, Шарлю дорога слава. Без неї він не знайде шляхів до серця Віолети. Ми ж з тобою обоє знаємо правду, а вона в тому, що ти не відступив перед небезпекою… і не відступиш! Для мене ти вже давно заслужив право називатися Жаком Відважним.

І Бабета підійшла до нього, повільно поклала обидві руки йому на плечі і, дивлячись в очі, немовби бажаючи навіки відобразитися в його зіницях, поцілувала Жака. Так, поцілувала! Що можна було до цього ще додати?