Читать «Велике плавання» онлайн - страница 84

Опираючись на мою руку, він підвівся, але, боже мій, в якому жахливому стані він був! Одяг його був подертий на шмаття, обличчя в синцях і гулях, нігті на одній руці вирвані з м'ясом.

— Хто тебе так розмалював? — вжахнувшись, спитав я.

Але могерець мовчав; важко дихаючи, він піднімався зі мною стежкою.

Коли перед нами появились обриси «Ніньї» і «Санта-Марії», він знову у відчаї впав на землю, рвав на собі волосся і гріб землю.

— Мене обікрали, Руппі, і обікрав мене не хтось там, а той красень Алонсо Пінсон, палоський багатій.

— Що ти кажеш, Яньєс! — вигукнув я. — Хіба ти віз з собою якісь коштовності на кораблі? І як тебе міг обікрасти капітан Пінсон?

— Горе мені, горе мені! — закричав колишній шинкар. — У мене був лише один скарб — моя карта, і ту Пінсон, обдуривши, забрав у мене!

Несподіваний здогад промайнув у мене в голові, і я сказав:

— Хуан Яньєс, перестань плакати, це не личить мужчині. Заспокойся і, якщо від цього тобі може полегшати, розкажи мені про своє горе.

У відповідь на це з уст його полилися прокльони і скарги.

— Я втратив усе майно, дім і жебраком вирушив у плавання, — промовляв він, — але недаремно я син Алонсо Яньєса, який чотири рази втрачав своє майно, одначе вмер багатієм. Ще в Палосі я палав бажанням вкласти свої гроші у починання адмірала, але після пожежі я залишився жебраком, мене приваблювали не божевільні мрії про Індію, а чутки про багатий острів Антілію, де золото, кажуть, знаходять у самородках. Він був позначений на карті старого Кальвахари, але я боявся і доторкнутися до неї, остерігаючись зарази. Від старого я дізнався, що карту продано адміралу, і він звелів її комусь перемалювати. Скільки праці й хитрощів витратив я, аби підмінити цю карту!

Я слухав могерця, затамувавши подих. Так ось, далебі, який ангел займався картою пана!

— Я бачив, — вів далі колишній шинкар, — що адмірал пливе по невірному курсу, і спробував підбурити команду. З цією метою я випустив воду з бочки, але ці кляті віслюки ніяк не хотіли бунтувати. Довідавшись, що адмірал брутально поставився до Пінсона, я вирішив, що в ньому знайду спільника. Але негідний капітан з презирством відштовхнув мене і пообіцяв розповісти про все адміралу. Мене врятувала злопам'ятність твого пана, яка перешкодила йому навіть вислухати капітана до кінця. Він ніяк не може пробачити Пінсону заступництво за Хуана Родріго Бермехо. Він не повірив командиру «Пінти» і вигнав його з своєї каюти. Тоді я вдруге звернувся до Пінсона і показав йому викрадену в адмірала карту. Я навів його на думку вирушити самому на пошуки країни Банеке, яка, можливо, і є острів Антілія. Я, а не хто інший, порадив йому забрати Аотака, бо в майбутньому він стане в пригоді як перекладач…

— Де ж карта? — спитав я, незважаючи на всю огиду, яку викликала сповідь колишнього шинкаря.

— Карта у Пінсона! — вигукнув він люто. — Ми умовилися, що відпливаємо у ніч з четверга на п'ятницю. Коли я з'явився, на «Пінті» вже напнули паруси. Я, нічого не підозріваючи, віддав карту Пінсону, і ми удвох позначили майбутній шлях. А потім… — вигукнув він, задихаючись від гніву, — а потім вони скинули мене з корабля на прибережні скелі, і Хуан Родріго Бермехо розбив мені пальці веслом, коли я, попливши за кораблем, схопився за борт.