Читать «Велике плавання» онлайн - страница 81

Я вже так чітко уявляв собі ту користь, яку ми матимемо від своєї знахідки, що не міг стримати сліз. Я так і не зрозумів міркувань свого друга.

— Чому ти це зробив, Орніччо?.. — повторив я, плачучи, і лише біля самого корабля спромігся замовкнути.

Так сумно кінчився для мене день 2 листопада, який розпочався так щасливо.

Розділ XVI

ПОШУКИ КРАЇНИ БАНЕКЕ. БЕЗГЛУЗДА СУПЕРЕЧКА І ДИВНЕ ПРИМИРЕННЯ

Наступного ранку Орніччо, усміхаючись, підійшов до мене з простягнутою рукою, але я удав, що не помітив його, і повернувся до нього спиною.

Мені самому було боляче так ставитися до свого друга, але нехай він нарікає на себе. Частка золота належала мені, і Орніччо не повинен був його викидати без мого дозволу. Я будь-коли охоче віддав би йому не тільки золото, але навіть останню сорочку з тіла, проте вчинок його цього разу здався мені просто нерозумною примхою.

Друг мій сумовито відійшов од мене.

«Нічого, — гадав я зі злим почуттям, — незважаючи на дружбу зі мною, ти встиг привернути серця не лише усіх іспанців, але й галісійця Ескавельйо, і марано Торреса, і навіть цього нерозумного дикуна, Аотака. Знайдеться багато охочих замінити мене у твоєму серці».

Я підійшов до групи матросів і розпочав з ними розмову, невимушеність якої мала показати Орніччо, як мало мене турбує сварка з ним. Але щохвилини я важко зітхав, і на очі мої наверталися сльози. Я ледве стримувався, щоб не розплакатися.

Щоб розважитись, я з'їхав на берег. Чекаючи повернення своїх гінців, пан звелів розпочати ремонт кораблів. Потрібно було переплести наново сигнальну корзину на «Санта-Марії», встановити нові бочки на «Пінті» і «Ніньї», полатати паруси і просмолити підводні частини кораблів, очистити їх перед цим від черепашок. Тут же на березі матроси почали гнати дьоготь, і адмірал по міцному запашному запахові визнав його за мастило, яке завжди отримували в Європі з острова Хіос.

Індіанці, як завжди, охоче допомагали нам у роботі, і ми знаками спілкувалися з ними.

Вони розповіли, що звідси на південний схід є країна Банеке, де золото збирають просто на березі, а потім сплавлюють у зливки. Показуючи вглиб країни, індіанці вимовляли слово «куманган». Слід гадати, що так своєю мовою вони називають Кублай-хана.

Через три дні повернулися наші посланці. Захоплено оповідали вони про велике селище, яке вони здибали за кілька кроків од берега, про гостинність індіанців, їхні ошатні житла, оброблені поля і старанність, з якою дикуни виполюють бур'яни на своїх нивах.

Сіють вони маїс, саджаючи його руками у землю, випаливши перед цим на ній кущі. Муку вони добувають, терпеливо розмелюючи зерна між двома ручними жорнами.

Основна їжа індіанців, однак, не маїс, а дивовижна рослина — маніок. З його висушеного і розмеленого коріння виготовляють муку, з якої на розпечених каменях печуть пласкі коржики.

Про прянощі, як можна було зрозуміти зі знаків індіанців, вони чули, але росли вони, треба гадати, десь на південний схід звідціля. Аотак не міг точно перекласти мову тубільців, бо вона дуже відрізнялась од мови гуанаханців.