Читать «Велике плавання» онлайн - страница 68
Зінаїда Шишова
Із вдячності за це він подарував мені й Орніччо по великій пластинці з просвердленими у ній дірочками; такі пластинки він носив у вухах, як сережки. Метал, з якого вони були зроблені, подібний до заліза, але в розрізі відсвічував міддю.
Орніччо так був захоплений усім побаченим і почутим, що його ніяк неможливо було умовити повернутись назад на корабель.
Матроси хотіли поїхати без нього, але пожаліли мого друга, бо тоді йому вже не вдалося б уникнути адміралового гніву.
Забувши про все на світі, Орніччо взяв за руку молодого індіанця і блукав з ним по острову. Через три години знайомства гуанаханець знав уже такі кастільські слова, як «вода», «пити», «човен», «будинок», «дзвіночок», і наші імена — Франческо, Орніччо, Маріо. Вказуючи пальцем на себе, він назвав і своє ім'я — Аотак. Але він ніяк не міг назвати меч, шпагу, кинджал і начебто не розумів, навіщо ці речі.
Не тільки Аотак, але й всі зустрінуті нами індіанці не знали, що таке зброя, і, довірливо приторкаючись до гострих мечів, ранили собі руки.
Нарешті з корабля нам дали знак повертатися. Орніччо не вигадав чогось кращого, як взяти Аотака з собою на корабель. Юнак біля берега трохи завагався, занепокоєно оглянувшись на острів, але, побачивши мого друга, який ласкаво усміхався, почав усміхатися й собі і стрибнув у човен.
Пан був задоволений вчинком Орніччо.
— Цей юнак стане нам у пригоді у наших подальших мандрах, — сказав він.
Адмірал має намір завтра залишити цей гостинний острів і вирушити на пошуки країни Сіпанго, що, як він гадає, знаходиться десь недалеко.
Мій друг мене дуже здивував, заявивши, що він залюбки не розлучався б з цим чудовим островом.
— Бо, — сказав він, — що ми можемо знайти у Сіпанго, Катаї чи навіть в Індії? — Знову будинки, палаци, крамарів, товари і зброю.
Можливо, він і має рацію.
Він навіть склав іспанською мовою пісеньку про чудовий райський острів Гуанахані; вона закінчувалася словами:
Панові так сподобалися ці слова, що він вирішив узяти їх своїм девізом і викарбувати на гербі, якого йому обіцяла подарувати королева.
Тільки він замінив вираз «dio» («подарував») на слово «hallo» («відкрив»):
— Монархи Кастілії і Леону не доводяться мені васалами, — сказав адмірал. — І не годиться мені їм що-небудь дарувати. Але всі відкриті мною землі, звичайно, звеличать славу З'єднаного королівства.
Справжнім задоволенням було нам з Орніччо і синьйором Маріо спостерігати, як поступово люди наших команд набираються сил буквально у нас на очах.
Важкохворі за один день, звичайно, одужати не могли, але, відсвіжившись чудодійною джерельною водою і підкріпившись овочами і фруктами, вони пожвавішали. Пан наказав винести їх на палубу. Вони лежали, весело перемовляючись і слідкуючи за тим, що діється на березі.
Адмірал звелів оглянути човни на трьох каравелах і приготувати їх до відплиття. Хоч завтра — неділя, пан пояснив, що в цьому не вбачає гріха, бо плавання обіцяє бути святковим. Юнака Аотака також дозволив узяти з собою.
