Читать «Велике плавання» онлайн - страница 66

Нас схвилювало те, що матроси вже помітили тубільців і лагідними знаками привернули до себе їхню увагу. Ми бачили, як наші товариші вийняли з кишень всілякі дрібнички, які адмірал, відпливаючи на острів, звелів захопити з собою.

Туземці довірливо простягали руки по подарунки, їхні зовсім голі постаті виразно вимальовувались на тлі неба і землі, але облич їхніх з такої відстані розгледіти було неможливо.

Адмірал дозволив своєму почту роздати тубільцям подарунки, а сам, повернувшись, негайно почав складати листа їхнім королівським високостям зі звітом про все, що відбулося.

Ми оточили Таллерте Лайєса і засипали його питаннями. Англієць поважно заявив:

— Дикуни, яких ми зараз бачили, такі ж самі, як і мешканці материка Азія, що їх я зустрічав 1480 року на Тріскових мілинах. Радійте, мої друзі, бо ми нарешті прибилися до одного з островів біля Азії! Тільки ті дикуни через холод, який панує в тих краях, були закутані в хутра, а тут, у цьому райському кліматі, місцеві жителі ходять зовсім голі.

Пан саме проходив у свою каюту, він чув слова англійця і милостиво кивнув йому головою.

Я радий був бачити, що доброзичлива усмішка знову повернулась на адміралові вуста.

Ми з Орніччо вирішили скористатися з його доброго настрою і попросити дозволу з'їздити на берег.

Але, коли ми підійшли до дверей адміральської каюти, до нас донеслося його приглушене ридання. Я втішав себе думкою, що пан плаче з радощів.

Майже тієї ж миті ми почули, як він схоплюється з місця, ходить по кімнаті, сміється і розмовляє різними голосами, отож, стоячи біля його дверей, можна було подумати, що його каюта повна людей.

Потім він сідав, і ми знову чули скрип пера. Він не відповів на наш несміливий стукіт. Тоді ми тихенько відчинили двері.

Пан був у чудовому настрої і не завагався дати дозвіл з'їздити на землю, але затримав нас, бажаючи прочитати уривки свого листа до монархів.

Треба було бачити пику, яку скорчив при цьому Орніччо. Друг мій добре розумів, що це надовго затримає наш від'їзд на берег.

Річ у тому, що пан наш, як і всі люди, володіючи хистом красномовства, дуже суворо ставився до форми, в яку він прибирав свої думки. Він міг тричі перекреслити одне і те ж слово і знову вставити його у свою фразу.

На наше щастя, в каюту увійшов дон Родріго де Есковеда, і ми з Орніччо тихенько вислизнули нагору.

Розділ XI

POR CASTILLA E POR LEON NUEVO MUNDO HALLO COLON

Отже, ми з Орніччо і синьйором Маріо о четвертій годині після полудня у супроводі дванадцяти веслярів з'їхали на берег.

Спершу мені все ще здавалося, що земля тікає з-під моїх ніг, як палуба корабля, і навіть кілька днів згодом я ловив себе на тому, що ходжу по землі, як по кораблю, широко розставляючи ноги.

Світ живих істот, які пурхали, щебетали, свистали і верещали навколо нас, був такий не схожий на все, бачене досі, що перші хвилини я стояв, мов зачарований, дивився і слухав, неспроможний вимовити й слова або поворухнутися.