Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 84

Підступивши до вождя, жінки вклонилися й торкнулись тонкими пальцями долівки. З першого погляду можна було здогадатися, що то дочки Бенгаса та його дружина.

Вождь підніс руку вгору. Це, видно, був знак. Уродлива негритяночка випурхнула надвір і хутенько принесла велике наруччя із слонячої кістки. Вождь підвівсь і врочисто надів його на правицю. Павел здогадався, що то має бути якийсь талісман. Радники разом позводились, попіднімали ліву ногу, зігнуту в коліні, й посхрещували руки на грудях. Потім знову повсідались на свої місця. Поряд з ними вмостилася й вождева дружина, а дівчатка повиходили.

Та незабаром вони знову повернулись, розіслали на долівці довгу мережану рогожу й поставили перед кожним, хто сидів у хатині, полумисок, зроблений з половини довгастої тиковки. Полумиски були чисті й гладенькі, наче вистругані. Оката дівчина підсунула вождеві, дідусеві з молотком, Балканову та Домбу ще й по келиху та поналивала густого іскристого пальмового вина з тростинової «сулії» — своєрідного кошика, сплетеного з тоненьких лозинок і политого зсередини золотавою смолою.

Вино вже пінилось у келихах, але ніхто не наважувався пити.

У двері, ворожо блимнувши на Павла, прослизнув чаклун. Підступивши до вождя, він поторохтів тиковкою, химерно заметляв руками, наче цирковий штукар, і торкнувся головою антилопи до Бенгасового келиха. Павел збагнув: чаклун виганяє злий дух з вождевого вина. Після заклинання чаклун знову вискочив надвір, а Бенгас підніс угору свій келих. Балканов і собі взяв питво, хапнувся цокнутися з вождем, але уздрів, що всі понахиляли голови, торкнулися спочатку до келиха чолом, потім носом, і тільки тоді нараз випили.

Не дотримуючись ніяких тубільних традицій, Павел покуштував вино, плямкнув — солодке, й перехилив чарку. Домбо, побачивши це, нахмурився:

— Гамба, чому не поважав закони плем'я? Це погано!

— Гаразд, Домбо, питиму вже по-їхньому, — пообіцяв географ.

І коли вродлива негритянка поналивала вдруге, Балканов підняв келих, торкнувсь його чолом, потім носом і тоді вже випив. Негреня уважно простежило кожний його рух і задоволено хитнуло головою:

— Гамба добре!

У хатині панувала мертва тиша, неначе тубільці виконували священний обряд.

IV

Вихиливши третю чарку, негр-велет протяжно крякнув. Те саме зробили радники, в тому числі й дідок з молотком. За словами Домба, вони гарчали через те, що сподобали вино, якого не має вождь жодного сусіднього племені. Негреня настирилось, щоб і Павел зробив те саме, аби не образити власника такого рідкісного напою. Що тут удієш — хильнувши втретє, Павел і собі загарчав.

Після цього Бенгас натоптав велику чорну люльку сухою запашною травичкою з маленького шкіряного капшучка. Не встиг він припалити, як Павел поквапливо запропонував йому сигарету. Але вождь відмовився. Всі перелякано дивились на них. Павел трохи розгубився. Бенгас, піднісши ріг до вуст, помаленьку засурмив. Убіг чаклун і занишпорив цікавими оченятами, не розуміючи, що від нього хочуть. Вождь кивнув йому на сигарету. Чарівник подав Павлові знак, щоб поклав її на хутро, потім зробив тиковкою заклинання, виганяючи злого духа. Тільки тепер вождь наваживсь узяти сигарету.