Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 76
Григор Угаров
Тишу розітнув протяглий сигнал бойового рога, тубільці стрепенулися й виструнчились, наставивши перед себе списи та стріли. Ті, що досі ховалися поза коренищами макарангів, підійшли ближче. Пролунало три дужих удари бубна. З сотень горлянок вихопився дикий вереск. І знову лунко задуднів бубон…
Балканов охопив Домба за худенькі плечата, але раптом кілька пар цупких, мов обценьки, рук уп'ялися в нього з усіх боків.
— Гамба!
Дитячий зойк ножем різонув Павлові серце, та що Павел міг удіяти? Не встиг промовити й слова, як чиєсь маслакувате коліно уперлось йому в груди й цупке мотуззя уп'ялось у руки та ноги.
Наступної миті він опинивсь на землі, і кров ударила йому в скроні. Тепер Павел чув тільки Домбів лемент, але й той швидко урвався.
Павел злякано розглянувся навсебіч, але негреняти не було ніде й сліду, неначе воно в землю запалося.
Натовп збуджено гомонів, загрозливо мигтіли в повітрі списи, невгамовно гупав дерев'яний бубон.
— Лібата! Лібата! — кричали негри.
Почувши слово «лібата», тубільці, що несли Павла, перезирнулись і бігцем подалися якоюсь стежкою вбік.
За ними потягся й увесь натовп озброєних луками та списами тубільців. Поміж деревами мигтіли лискучі вістря асагеїв, палахкотіло барвисте пір'я в зачісках. Повітря аж бриніло від дикого галасу.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
І
Тубільне селище здаля нагадувало купку солом'яних брилів, розкиданих уздовж тихої зеленої долини. На південному його кутку звивалась невеличка річечка, а далі височів пагорб, укритий розкішним пальмовим лісом. Поміж хатинами росла роголиста папороть і вічнозелені дерева кола, рясно обвішані стиглими плодами, схожими на горіхи. З лісу віяло духом гнилого листя та відцвілого зілля. Небо було прозоре й синє. Серед м'якої зеленої травички кущились рододендрони, що цвіли великими, мав тюльпани, фіолетовими, рожевими та жовтими квітками. Подекуди здіймались угору стрункі стовбури кокосових пальм. Їхні крони лисніли, купаючись у сонячному сяйві. Жовтогарячі промені заходу немов підпалили бистру воду в річці. З пальмового лісу озивалися папуги.
Круглі й гостроверхі хижі зі стріхами з бананового листя порозсідались уздовж плескуватого, порослого травою берега. Посередині широчів заквітчаний моріжок, схожий у променях призахідного сонця на м'який барвистий килим. Хижки по околу були вишпарувані жовтою глиною й нагадували гарні горнятка, поперекидувані догори денцями з одним-однісіньким круглим отвором-дверима. З деяких дверей стрічкою зміївся в небо прозорий синюватий димок.
Поміж оселями вихлялася широка й утоптана стежка. Серед селищного майданчика стояла велика хатина, яка різнилась від інших хіба тільки тим, що з південного боку до неї притулилось просторе піддашшя на чотирьох грубо витесаних сохах. До піддашка вело троє дерев'яних сходинок, а обабіч плелися до самісінької стріхи виткі квітучі кущики.