Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 134

— А ти веселий король, товстун, — ревів Матео. — Це говорить тобі славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки. — Він знову налив і випив. Обличчя його королівської величності ніби танцювало в нього, перед очима і здавалося йому велетенським. До його слуху долинав громовий регіт. Миготіли свічки й рубіни, вся зала була заллята червоним світлом. Матео, похитуючись, піднявся, зробив непевний крок і впав на руки слуг.

Прокинувшись, Матео ніяк не міг збагнути, ніч надворі чи день. Голова в нього гуділа, нагадуючи про дику п'янку. Він знову сидів у темній, без вікон комірчині і, сповнений глибокого каяття, думав про свою безглузду поїздку до гори Сікінан. Життю його скоро кінець. Прощай, маленька Ашіма, тримайся тільки за Марко. Якщо Матео не повернеться, він зуміє захистити тебе.

— Славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, сів у калюжу, — гірко посміхнувшись, сказав він.

Минуло кілька годин. Нарешті Матео почув кроки. Грюкнув засув. До кімнати ввійшли два вояки і перекладач, блідий, мов крейда. Надворі, тримаючи за поводи коней, стояли солдати. Матео здивувався, побачивши там і свого осідланого коня. Що це мало значити? Чи не думають вони відтяти йому голову десь у лісі? Його пройняв ще більший подив, коли солдат віддав йому меча.

Перекладач хрипко промовив.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана звелів передати славнозвісному капітану Матео, власнику чорної барки, оцей гаманець з рубінами як подарунок од його величності найсвітлішого короля Бадахшана. Якщо ж ти ще раз з'явишся біля гори Сікінан, його величність накаже вирвати тобі нігті, потім відрубати пальці, відтяти руку, відрізати вуха й ніс, виколоти очі і нарешті, так сказав його величність найсвітліший король Бадахшана, тупою, іржавою шаблею відсікти голову.

— А ти непогано завчив своє доручення, — вражено пробурмотів Матео.

Перекладач віддав йому мішечок з рубінами і вклонився.

— Прощавайте, чужинець, — прошепотів він. — Ніколи більше не з'являйтесь у цих місцях. Ви — перша людина, якій вдалося врятуватися од смерті. Хай благословить вас аллах!

Матео скочив на свого коня і пришпорив його.

— Швидше тікай звідси, славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, поки товстопузий диявол не додумався відрізати тобі пальці, руку, ніс, вуха й голову.

Матео галопом вилетів за ворота. Позаду лишились гора Сікінан, пагорб з замком, що нагадував велетенський пиріг, неясний, мов сон, спогад про громовий регіт могутнього товстуна й оте жалюгідне хихотіння хлопця в кутку.

Марко повертався до свідомості. Ось до його слуху звідкись здалеку долинув голос:

— Тепер він лежить зовсім спокійно, Мафіо.

Марко намагався збагнути зміст слів: «Тепер… він лежить…» Це була важка справа. Як не напружував він увагу, але ніяк не міг упіймати останнього слова. Воно провалювалось кудись у безпросвітний морок.

На його чоло лягла чиясь рука, легка й холодна. Марко розплющив очі. Перед ним було чуже дівоче обличчя.

— О пане, гляньте! — вигукнула дівчина.