Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 132

Ворота замка відчинилися. Загін в'їхав на подвір'я і там спішився. Не встиг Матео й отямитись, як двоє озброєних охоронців ввели його в якусь жалюгідну комірчину і замкнули за ним важкі двері. Тепер він мав доволі часу, щоб подумати про своє становище. Було темно, хоч око виколи, — кімната не мала жодного вікна. Матео став навпомацки шукати, де б сісти, і зрештою наткнувся на дерев'яний оцупок.

Він втомлено опустився на нього і задумався. «Не так уже й погано складаються справи, — спробував він утішити себе. — Зброї ж вони не забрали. Значить, я потрапив не в руки розбійників».

Почулися кроки й голоси, двері відімкнули. Четверо озброєних вояків вивели Матео з кімнати і звеліли йому віддати меч. Він, вагаючись, виконав їхній наказ.

Його привели у велику, розкішно оздоблену залу. Він спинився, немов заворожений. До його вух долинуло перешіптування багатьох людей. Крізь натовп вельмож він пройшов до золотого трону і вклонився. Хто мешкає в цьому палаці? Якийсь король?

Матео опустився на одне коліно. Незвичайне оточення в першу мить збило його з пантелику. Перед ним сидів на троні молодий черевань. Він щось сказав гучним голосом, звертаючись до Матео.

— Благородний пане, я не розумію вас! — мовив Матео і підвівся з підлоги. Тепер він був вищий за всіх на цілу голову. Володар суворо дивився на нього. Потім щось наказав, і двоє вельмож негайно вийшли з зали.

Матео почував себе ніяково. Не дуже-то приємно, коли на тебе витріщають очі, немов на якогось чудернацького звіра. Володар тимчасом розмовляв з трьома сановниками, які стояли біля нього і з глибокою повагою ловили кожне його слово. Невдовзі до залу ввели літнього чоловіка, який одразу упав перед володарем на підлогу, потім підвівся і на різних мовах заговорив до Матео. Почувши італійські слова, Матео полегшено зітхнув.

— Так, так, — радісно вигукнув він. — Тепер я вас розумію!

Його громовий голос було чутно навіть у найдальших закутках.

Перекладач застережливо підняв руку.

— Не так голосно, пане! Ви стоїте перед його величністю найсвітлішим королем Бадахшана. Відповідайте на його запитання!

Матео на знак згоди кивнув головою. Він більше не почував ніяковості. Принаймні тепер його зрозуміють. В голові в нього проясніло.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, хто ви такий і звідки прибули? — спитав перекладач.

— Я славнозвісний капітан Матео і прибув з Венеції, перлини Адріатичного моря.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана зволить цікавитись, чи в вашій країні всі люди такі високі на зріст, як ви?

— Є великі, є й маленькі. Але таких заввишки, як я, славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, небагато знайдеш у всій Венеції.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, чому славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, прибув у королівство Бадахшан?

Матео крадькома роздивлявся обличчя володаря. Воно було хитре, а в куточках рота ховалась ледь помітна посмішка. Придворні перешіптувались між собою.

— Я подорожую з трьома славнозвісними венеціанськими купцями в Китай, до двору великого хана. В дорозі до мене дійшли чутки про величезні багатства і благородство його величності найсвітлішого короля Бадахшана. Кажуть, що на горі Сікінан є рубіни завбільшки з голуб'яче яйце, і такі красиві, що з ними не може зрівнятися ніщо в світі.