Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 125
Віллі Мейнк
— Хотів би я знати, що скажуть брати Поло, — пробурмотів Матео, гамуючи в грудях якесь неприємне почуття.
Марко теж побоювався.
Вони купили для Ашіми нове вбрання, повели її в лазню і лише після цього повернулися в караван-сарай. Дівчина покірно ходила за ними. Ніхто не гримав на неї, ніхто не бив її. Вона ніяк не могла збагнути, що трапилося: чи це сон, чи дійсність. Слуга приніс їй поїсти.
— Ну от, — сказав Матео з войовничим виглядом, — тепер поговоримо з ними! Ходімо, Марко! А ти, донечко, зачекай тут!
Коли Матео і Марко з'явились до Ніколо й Мафіо Поло, ті саме розмовляли про оснащення каравану.
— Добре, що ви прийшли, — сказав Мафіо.
«Зачекайте, — подумав Матео, — зараз заговорите інакше». Він зібрався з думками.
— Я купив дівчину, — сказав він. — Тепер нас п'ятеро.
Ніколо Поло вражено глянув на нього.
— Не жартуйте, Матео, ми обговорюємо серйозні справи. Нас чекає найважча частина мандрівки.
«Поганий початок», подумав Марко.
— Я не кидаю слів на вітер, — заперечив Матео. — Ходімте до мене в кімнату, і ви пересвідчитесь у цьому. Ви вчинили б те саме, коли б побачили на базарі цю худеньку дівчинку.
— Він говорить, як священик, — здивовано сказав Мафіо.
— Що це за дурниці, Марко? — суворо спитав Ніколо.
— Ми купили дівчину. Під час подорожі вона стане нам у пригоді.
— Ми! Ми! — збуджено закричав Ніколо. — Хай вам чорт! Матео, ви негайно відведете дівчину назад!
Але тепер уже розгнівався Матео.
— Як ви розмовляєте зі мною, месер Поло? Майте на увазі — я не ваш слуга. Дівчина піде з нами, або я залишу вас!
Мафіо Поло вирішив втрутитися, щоб примирити їх, та Матео, вкрай розлючений, уже покинув кімнату.
Марко хотів було піти за ним, але батько гукнув його:
— Залишся тут! Коли ти, нарешті, зрозумієш, що ми купці, а не благодійники?
Ашіма злякано зіщулилась, коли Матео ввірвався в кімнату. «Зараз він уб'є мене», подумала вона і, закривши лице руками, низько схилила голову. Тремтячи від страху, вона чекала ударів.
Важка рука погладила її по голові, і дівчина почула глухий голос. Чужинець щось говорив своєю мовою.
— Не бійся, дівчинко! За кого ти вважаєш капітана Матео? Я служив солдатом у іспанського короля. Вороги, побачивши мене, кидались урозтіч. Та нащо я хвалюся перед тобою? Адже ти все одно не розумієш мене. Не затуляй обличчя. Мене розлютив отой гендлярський душок. Тільки й думають про свої золоті дукати. Якщо вони не прийдуть до розуму, ми вдвох повернемось у Венецію. — Він, замислившись, спинився посеред кімнати і глянув на скоцюрблену постать дівчини. — Але це не так просто — мандрувати без грошей через Персію. Коли б ми могли плисти на кораблі! Ні, донечко, це буде не так просто!
Він сів біля Ашіми і задумався.
Здавалось, минули цілі години, поки, нарешті, повернувся Марко. Обличчя його розчервонілося від радісного збудження.
— Матео, дівчина їде з нами, — вигукнув він. — Не сумуй!
— Як же це ти владнав? — здивовано запитав Матео.
— Вони зі мною трошки-таки рахуються, — з гордістю відповів Марко. — Та й до того ж дядько Мафіо був на моєму боці.