Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 120

Тимчасом венеціанці знайшли яму для в'язнів і витягли звідти тіло померлого Хасан-бека.

Поховали його в саду, між двома високими деревами. На захист від хижих звірів могилу прикрили важкими каменями.

— Ось де він знайшов собі спочинок. Ніхто його не знав, ніхто не любив. Віра його — не наша. Але він був мужньою людиною. Прощайте, Хасан-бек!

НАЙДОРОЖЧА І НАЙЧУДЕСНІША РІЧ У СВІТІ — ВОДА

Венеціанці залишили Ормус в час збору фініків, їхній маленький караван вирушив у супроводі Хаджі-Мухаммеда й загону джигітів. Сонце пекло немилосердно. Десятки років люди не знали такого жаркого літа. Ніколо й Мафіо Поло квапили погоничів. В Ормусі у них непогано склалися справи, і тепер вони мали намір якомога швидше поминувши Персію, за кілька місяців дістатися до великої караванної дороги на сході.

Вони їхали родючою рівниною на північ до міста Кірмана. Їх вів старий, досвідчений караван-баша Насреддін. Персидський купець розхвалював його, як найнадійнішу людину в Кірманському королівстві. Насреддін був низенький і худорлявий. Сонце й вітри глибоко покарбували його обличчя. Це була людина надзвичайної фантазії. Коли він говорив, всі зморшки на його обличчі оживали, і воно ставало то радісним, то сумним, то мудрим, то простодушним. В такі хвилини його очі під густими білими бровами наче доповнювали зміст його слів.

Марко любив розмовляти з старим.

— Країна, по якій ми їдемо, родюча, — говорив Насреддін молодому мандрівникові. — Але я б вам не радив куштувати хліб, який тут росте.

Марко запитливо глянув на нього.

— На смак він такий самий гіркий, як і вода в колодязі.

Насреддін не перебільшував. Мандрівникам справді довелося звикати до гіркого хліба, котрий зростав на солонцях. Караван-баша пояснив це дивне явище по-своєму.

— Бачите, тутешня земля виросла з моря. Індійське море тягнеться під землею аж до міста Кірмана. Нема нічого дивного в тому, що наш хліб гіркий.

Насреддін з хитрим виразом на обличчі спостерігав, як подіяли його слова. Коли ж Марко іронічно посміхнувся, старий вжив усе своє красномовство:

— Повірте старому Насреддіну! Ми їдемо над морем. Одного чудового дня земний покрив не витримає і провалиться в море. В одну мить Кірман опиниться на узбережжі. Я вже зараз уявляю, як до міста причалюють індійські кораблі, навантажені слоновою кісткою і приправами.

Насреддін любив ставити собі запитання і одразу ж відповідати на них.

— Що найдорожче і найчудовіше в житті? Ви думаєте — золото? За золото можна купити все: квіти, коней, палаци, коштовні камені, рабів і рабинь. Але ж хіба солона вода посолодшає, якщо я вставлю в неї квіти? Найстрашніше для людини — спрага. Ви зрозумієте мене, коли нам доведеться їхати через пустелю. Спрага страшніша за татарську навалу часів Чингісхана. Від спраги тварини падають у гарячий пісок. Люди втрачають силу і стають злими. Проколюють кинджалами тіла звірів і випивають їхню гарячу кров. Чого ж варті тоді багатства? Що я зроблю з золотом? Нічого! Тепер ви розумієте, що найдорожче й найпрекрасніше в житті?