Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 60

Здався Михайло, певне, аж тепер збагнувши, що саме нині народилася в Україні нова революційна генерація.

«Я вірю, доню, що ви готові до боїв. І це добре. Але після боїв треба ще й будувати. Для битв досить крові, та для будування потрібне вміння».

«То ж вчімося будувати, — сказав Юрко, — а не тирлуймося на Майдані, мов загнані коні на стійбищі!»

«Про що ви сперечаєтеся? — заговорив хтось із польових командирів. — Ми ж вийшли на Майдан для того, щоб обрати собі лідера — будівничого».

Раптом від підніжжя колони Матері-України почувся крізь мегафон тривожний оклик:

«Шановна громадо, зберігаймо витримку і спокій: від Броварів іде на Київ оснащене по-бойовому військо!»

Цілковита німота на Майдані тривала тільки мить, її протяв надривний голос Юрка Непийводи:

«Ганьба і смерть злочинному президентові, смердючому щурові, що заховався на дачі в Кончі-Заспі! Це ж його наказ — тож вирушаймо всі як один у Кончу й зметемо гадючник із нашої землі! Чи ж то не він протягом десяти років розпродував у роздріб Україну, а нині хоче віддати її оптом у руки Москві й залити наш край кров'ю? Вирушаймо і зробімо з ним те, що вчинили румуни із чабаном Чаушеску!»

«Ганьба, смерть!» — прокотився одностайний рев над Майданом, і здавалося, ніхто вже не в силі стримати нещадну бурю.

Тоді вискочив на подіум головний польовий командир, спортовець у хлоп'ячій кепці, він заволав — і на мить стихло грозове рокотання в роз'юшеній багатотисячній юрбі.

«Зупиніться, зупиніться, добрі люди! Найменша крапля крові не сміє пролитися, це стало б смертю не злодія нобілітованого, а нашою з вами!.. Розбивайтеся на три колони і слухайтеся своїх командирів: одна колона облягає будинок Ради Міністрів і нікого всередину не впускає, друга блокує президентську адміністрацію на Банковій і вимагає видачі Хама, третя вимаршировує в Кончу-Заспу, розкладає довкруж президентської дачі намети й ставить Щурові ультиматум: або він скасовує злочинну операцію, або ми беремо дачу штурмом і заарештовуємо узурпатора! Швидко лаштуймося, часу нема, а я зі своїм штабом іду назустріч озброєному війську — то наші діти, вони не посміють стріляти в народ!»

Багатолюдний натовп швидко розділився на три потоки, поділ відбувався злагоджено, ніби маніфестанти попередньо проводили репетицію; на Майдані залишилася нечисленна залога, й попливли людські ріки врізнобіч. Я втратив Михайла з поля зору, й мене дійняло почуття розгубленості, моя власна воля стала частинкою волі всемогутнього велелюддя; нестримна людська хвиля понесла мене до президентської резиденції; маніфестанти ламали браму, проте вона сама відчинилася, і з нутра коридора в супроводі охоронців виходив двометровий ґевал: простацьке обличчя Хама було бліде, немов згрібне полотно, він улесливо усміхався до юрби, начебто не розуміючи, що трапилося; тоді в намісника Щура полетіли тухлі яйця, й коли одне розбилося на лацкані пальта й жовток бризнув Хамові в обличчя, він схопився за серце й повалився на брук; юрба на мить притихла, але хтось тут же вигукнув: «Не вірте, він симулює!»; тим часом охоронці понесли Хама до машини, і він зник з очей…