Читать «Країна Ірредента. Злодії та Апостоли» онлайн - страница 58

Я подався навмання, минаючи незнайомих, шукав когось, щоб пристати й не тинятися самому, аж тут наткнувся на молоду, вродливу, ну просто-таки досконалу пару: чорнявий, з першими вусиками юнак тремко пригортав до себе білявку, обнявши її за стан, ніби боявся, що вона від нього вихопиться і втече; дівчина не опиралася, піддавалася хлопцеві, немов гнучка лоза. Я замилувався ними, та враз утямив, що цю пару вже десь бачив. Напружив пам'ять і, певне, посміхнувся, згадавши, що це вони недавно ховалися від мене під прапор і там цілувалися; моя усмішка відбилася на обличчі красуні, передалася хлопцеві, вони скерували свій крок до мене, немов до давнього знайомого, зупинилися переді мною, крізь сміх привіталися, назвавши мене по імені й по батькові, а я й не здивувався, бо вже звик до того, що на вулиці мене люди впізнають. Однак спитав:

«Хто ви, такі гарні?»

Й відказала дівчина:

«Я Михайлова доня, а ви, певне, мого батька шукаєте… А він ось там стоїть, з кимось розмовляє. Ходімо до нього».

Я ж таки не втримався й спитав:

«А де ваш синьо-жовтий намет, куди він подівся, що його не бачу, адже на Майдані тільки один такий був?»

«А он лопотить на вітерці, — трохи знітилася дівчина й перемінила тему розмови. — Я Оля, а це мій Юрко…»

«Давно познайомилися?»

«Та ж під прапором, ви нас бачили, — вже кокетувала Оля. — Тільки татові нічого не скажіть…»

«Обов'язково скажу, це ж такий знаменний для вас знак! Дай вам, Боже, щастя…»

Й ми рушили до Олиного батька.

Михайло стояв у гурті польових командирів, які підтримували порядок на Майдані. А лад був тут зразковий: запроваджено передовсім сухий закон, і якщо навіть приблукав якийсь там пияк із донбасівських завербованих погромників — тут же з'являлися чергові із синьо-жовтими пов'язками на рукавах і виводили його під руки за межі залюдненої площі; дівчата прибирали сміття, а в обідню пору виходили на Майдан молодиці у вишиванках, несли повні таці канапок і підгодовували маніфестантів. Так велося тут уже багато днів.

А люду все прибувало й прибувало — в міру того, як наростала тривога, що зненавиджений народом, але ще діючий президент, прозваний Щуром, який забарикадувався на своїй дачі у Кончі-Заспі, збирається застосувати проти маніфестантів силу, щоб увести в президентську канцелярію свого ставленика, колишнього злодійчука, який у молодості відбув два тюремні строки й був прозваний Хамом; мені ця ситуація нагадувала Кулішеву «Чорну раду», коли козацька чернь вручала гетьманську булаву пройдисвітові Івашкові Брюховецькому.

А Верховний Суд уже п'ятий день поспіль проводив засідання, встановлюючи факт фальсифікації виборів підробленими протоколами: перемогу на виборах визначили за Хамом, і суд доходив правди; настрій у людей наелектризувався до найвищої точки, маніфестанти збиралися групами й обговорювали стан речей, гарячіші закликали блокувати президентський кабінет, в якому заховався Хам, чекаючи судового рішення; радикальна молодь повставала проти урівноважених батьків і кликала до наступу на державні установи і президентську дачу в Кончі-Заспі…