Читать «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» онлайн - страница 16
Олександр Гаврош
— Є! — першим вигукнув старий Муха, підкидуючи свого капелюха вгору, чим не на жарт перелякав здивовану ворону. Він обіймав і цілував Пинтю, викрикуючи:
— Буде з тебе, синку, славний опришок! Ого-го-го!
Люципер теж скакав біля них, весело гавкаючи на весь ліс. Та найбільше тішився сам Пинтя. Адже це було його перше випробування в житті. І він його таки здолав. А коли стемніло і біля ватри парувала святкова вечеря із зайця, розпочалася урочиста церемонія посвячення у розбійники. Муха зі старих запасів убрав Пинтю в чорну розбійничу сорочку, дав широкого череса, зеленого капелюха з півнячим пір’ям, оздоблену бартку та пістоля.
— А тепер, синку, присягни мені, славному опришкові Андрієві Мусі, на сій зброї, що будеш шанувати розбійничий звичай і ніколи не зрадиш товариства, хоч би на муках чи під загрозою смерті!
— Присягаю! — мовив Пинтя, стоячи на одному коліні і цілуючи пістоля. — Інакше хай мене посягне заслужена кара від рук побратимів!
Після того вони міцно обійнялися, поцілувалися і заспівали старої пияцької (себто вояцької) пісні.
Люципер теж підвивав як міг, хоча його ніхто в розбійники й не приймав.
І навіть Маня за компанію кілька разів голосно мекнула.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
ЯК ПИНТЯ РОЗБІЙНИЦЬКІ ТАЄМНИЦІ ВИВІДУВАВ
Перед відходом Муха повів Пинтю до Чортового зуба. Це була скеля, що нависала над урвищем, у яке легко можна було зірватися і зламати шию.
— Недарма її прозвали Чортовою, — присвиснув хлопчина. Муха прив’язав себе мотузкою до одинокого дерева на кручі й потиху став з неї спускатися, відштовхуючись від скелі ногами.
— Вуйку, що ви робите? — гукнув йому Пинтя, схилившись над прірвою. Муха вже бовтався на мотузці десь посередині скелі, а внизу під ним дзюркотів гірський струмочок.
— Бери другу мотузку, обв’язуйся і спускайся за мною! — долинув знизу опришків голос.
Повагавшись, Пинтя так і зробив. Але розбійника під кручею вже не було.
— Вуйку, де ви?! — загукав спантеличений Пинтя, обережно спускаючись по мотузці й пильно вдивляючись у гостре каміння, поміж яким біг гірський потічок.
Люципер з цікавістю спостерігав за цими альпіністськими вправами, прилігши на теплу від сонця скелю і звісивши донизу голову.
— Чого галасуєш? Я тут! — почувся зовсім поруч голос старого.
І справді, на цій висоті під скелею був невеличкий виступ і починався ледь помітний вхід до печери. Побачити його знизу або згори було неможливо.
Розбійник схопив Пинтьову мотузку і притягнув до себе.
— Ого! — задивився, хитаючись, легінь собі під ноги. — Якщо звідси гепнутися, то костей не позбираєш!
— Ходімо! — наказав Муха, розпалюючи смолоскип, який стояв при вході в печеру. -
Зараз, синку, ти побачиш те, за що люди ладні продати душу самому дияволові!
Печера виявилася доволі довгою, хоча й не широкою. Певно, тому розбійники тут не жили. До головного склепу з різних боків вело кілька входів.
— Ось тут, синку, і ховається наша опришківська слава!
А смолоскип кидав тьмяні відблиски на бороду Андрія Мухи та його козячу шапку. Так що часом Пинті здавалося, що це не приязний та балакучий дідусь, а таємничий і незнайомий печерний дух.
