Читать «Країна Моксель, або Московія. Книга 2» онлайн - страница 2

Але що цікаво: навіть у часи, коли "підводилася основна історична база" під слов’янське походження Московії, археолог граф Олексій Сергійович Уваров, провівши розкопки 7729 курганів у колишніх Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Рязанській губерніях, установив, що ті кургани належали виключно мерянському (фінському) етносу VIII—XII століть. Були розриті кургани цього ж етносу наступних віків, аж до XVI століття. Граф О. С. Уваров, підсумувавши матеріал досліджень, у 1872 році видав книгу "Меряни та їхній побут за курганними розкопками". Широкоформатна книга має 215 сторінок, на 82 із яких містяться таблиці археологічних знахідок у курганах.

Я не розповідатиму про тисячі знайдених кістяків мерян.

Слов’янського духу на землі Московії у ті віки "не чути". Але про те поговоримо окремо.

Вище ми згадували про романовську концепцію російської історії. Паралельно з головними постулатами тієї концепції існували допоміжні: про "богообраний народ", "російський патріотизм", "російський національний характер", "широту російську душу" та інші. Читачі мають знати: всі оті постулати необхідно було не тільки вигадати, а й дуже довго, завзято й примусово насаджувати. І деспотична імперська влада не лише насаджувала подібні "сказання", а й заохочувала до плагіату та вимислів національну еліту, власну науку та літературу. Адже недарма Андрій Тимофійович Болотов у своїй книзі "Життя і пригоди Андрія Болотова, описані ним самим для своїх нащадків" зауважив: "Імовірно про Катерину (імператрицю. — В. Б.) можна сказати, що саме вона започаткувала жанр псевдомемуарів". Ці слова, мовлені 200 років тому, спонукають до роздумів.

Не пояснюватимемо знову, навіщо вдавалися до таких маніпуляцій, навіщо запускалися брехня і вимисли в російську історичну науку, в російську літературу, нарешті, в уми московитів. Створювалася жорстока імперія, створювалася із звичайних простолюдинів нова династія Романових-Кобиліних, і необхідно було підвести її під статус "богообраної" та "величної". А в тоталітарній державі, якою завжди була Російська імперія, проробляти таке було зовсім нескладно. Тим паче, що до цих дій була залучена Російська православна церква. Її навіть було призначено очолити процес фальсифікації. А за всіма цими діяннями спостерігала, насолоджуючись всевладдям, державна і церковна потрійна цензура.

Всі визначні російські історики минулого: Лизлов, Татіщев, Болтін, Карамзін, Соловйов, Ключевський та інші — були істориками російської династії Романових. Вони служили єдиній меті — возвеличити імперію та її династію. І з цим непогано впоралися. "Непогано", бо все ж таки припустилися істотних грубих помилок, що цілком зрозуміло. Адже процес "творення" російської історії, "впровадження" вимислів, "правка" старого матеріалу, "уточнення" викладеного, "заперечення" сумнівного — усе це відбувалося одночасно. Через це в матеріал почасти привносили масу суперечностей, казусів, а нерідко елементарного безглуздя. Кожне нове покоління істориків бачило глупство, хапалося за голови і обережно, або ж відкрито, з погордою, намагалося "пояснювати, зачищати, уточнювати, спростовувати, поліпшувати" попередній матеріал. Дуже багато подібних діянь зустрінемо на сторінках книги. Дивуватися не варто.