Читать «Измена. ZRA DA made in Ukraine» онлайн - страница 8

І троє хлопців - він і його товариші по кімнаті - зворушли во опікувалися переляканою дитиною, як до того виходжу вали підібране на смітнику сліпе кошеня Фелікса - цілий тиждень уставали вночі, а потім відгодували здоровенного котяру, який перейшов жити до буфету на першому поверсі і навіть не признавався до своїх рятівників. І Вероніка спершу плакала вночі, до неї вставали, поїли чаєм з мелісою. А вдень її годували з тарілочки, хоча самі звикли по братерськи їсти з пательні. І тактовно відгородили для неї куток біля вікна. Чи міг він відпровадити її назад, туди, звідки вона прийшла? Спілкування з родиною Раєв ських не вичерпалися для нього бійкою в підворітті. Там, у помешканні на першому поверсі, вікна якого виходили на Дніпро і на палісадник у подвір’ї, залишались її речі й доку менти. Він спочатку пропонував начхати на речі, будуть у неї ще! Але свідоцтво про народження і свідоцтво про закінчення восьмирічної школи треба було якось видобути звідти. Та й начхати на речі також тоді не виходило. У неї не було ні чобіт, ні теплого пальта. Тільки старий светр, потерті джинси, стара куртка і домашні капці. Він, ще до того, як між ними щось виникло, купив їй коротенькі чобітки з гострими носиками, і вона тоді сказала йому, що до кінця своїх днів пам’ятатиме ті чобітки.

Вероніка більше не повернулася до свого дому. Її батько, Іван Раєвський, був учасником Великої Вітчизняної і дрібним кримінальним злочинцем в одній особі. «Слухати ґенерала Раєвського!» - кричав він, вважаючи себе високоосвіченим, бо чув, що в історії був такий ґенерал. Він двічі сидів, і його випускали під амністію як ветерана війни. Він не боявся ні міліції, ні Бога. Коли Дмитро ходив до дільниці де «генерал Раєвський» перебував на обліку, йому порадили не зв’язува тися з ним, бо він - учасник війни, з ним не можна як з рядовим кримінальником. І, зрозумівши, що ніхто не допо може, він усе таки пішов туди, у той притон. Боже мій, які пики він побачив навколо «генерала Раєвського» за довгим столом під портретами Сталіна і маршала Жукова! До кінця днів не зітреться з його пам’яті та картина, гідна пензля Ієроніма Босха. То була таємна вечеря апостолів темряви.

Ці міські алкоголіки зовсім не такі, як сільські, навіть зовні. Вони не червоні, а сині, сірі, багрянисто коричневі, і вони не лише деґрадують, а й філософствують, включаючи категорії марксистсько ленінської філософії та Святого Письма у нецензурні фрази. Що він тільки почув на свою адресу, які погрози, які прокльони і які компліменти! Але він усе таки вирвав із того жахливого дому все, про що просила Веро ніка… Так починалося. А отак закінчилося.

З ким була вона, коли пішла від нього? З ким зрадила його? Чи надовго лишався на її дитячому личку слід від його кулака? Минулої осені він бачив Вероніку на розі Воло димирської та Житомирської, і вона була милою жінкою, а не одноокою потворою.