Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 99

Почнемо з глобалізації. Ентоні Ґіденс небезпідставно вважає, що відродження провінціалізму є наслідком тенденції до глобалізму. Різноманітні сили глобалізації стимулюють прив’язаність до місцевих територій, питань і проблем. Це допоможе пояснити парадокс зростання широкомасштабного наднаціоналізму й роздрібнення етнічного націоналізму — це, з одного боку, поява континентальних співтовариств і спільнот, а з іншого — швидке зростання незначних етнічних рухів, саме таких, якими нехтує Гобсбаум, поряд з іншими місцевими екологічними рухами. Усе це наслідки відходу від класової політики та переходу до нової «політики ідентичності», яка об’єднує феміністичні, регіональні та природоохоронні рухи. У постмодерну епоху результатом цього є розшарування політики на три рівні: місцевий етнічний, регіональний, гендерний або екологічний рівень; рівень національної держави; і, зрештою, наднаціональний рівень континентальної (а дехто вважає і всесвітньої) спільноти (Giddens, 1991).

У цій інтерпретації є багато привабливого. На Заході з переходом від індустрії виробництва до індустрії послуг, класова політика втратила свої впливові позиції і поступилася місцем цілому ряду політичних рухів, в тому числі й рухам за відродження етнічного націоналізму. Але чи виправдане введення концепту «політики ідентичності» при визначенні загальних особливостей цих рухів? Відповідь на це питання не є однозначною. Наприклад, гендерна політика, котра пов’язана з родоводами, видається на перший погляд глибоко відмінною від етнічної мобілізації, яка нехтує етнічним поділом. Справді, при вивченні націй та націоналізму, предтеч глобалізації та, можливо, навіть сучасності, родоводам надається важливе місце. Крім того, не зрозуміло, чи мають глобальні тенденції бодай якийсь очевидний зв’язок з відродженням (чи виживанням) місцевих або гендерних проблем; чи можна легко втиснути етнічний націоналізм в «глобально-локальну» схему. Мені здається, що етнічне «відродження» й етнічний рівень «політики ідентичності» потребують різного пояснення; а зростання наднаціональних об’єднань, разом із наростанням основної проблеми, — важливіший, а можливо й сприятливіший, чинник, ніж зв’язок між глобальними силами й локальними узами (див. Melucci, 1989; Yuval-Davis, 1997; Sluga, 1998).

Справді, як це не парадоксально, але процеси глобалізації найбільше проявляються саме на перехідному рівні національної держави. До того ж, дві потужні сили глобалізації, економічна взаємозалежність через діяльність транснаціональних корпорацій і масова комунікація, як результат впровадження інформаційної та цифрової технології, можуть тільки прискорити й розширити нинішню політичну тенденцію.