Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 128

Аомаме сягнула рукою до пояса й помацала рукоятку пістолета. «Треба заспокоїтися, — подумала вона. — Нема чого боятися. Якщо страх буде видно на обличчі, охоронець засумнівається».

Приготувавшись до найгіршого, вона взяла лівою рукою спортивну сумку й сторожко вийшла з туалетної кімнати. її права рука могла в будь-яку мить схопити пістолет. Однак у кімнаті нічого особливого не сталося. Голомозий, схрестивши руки, стояв посеред кімнати й, примруживши очі, про щось думав. Кінський хвіст, незмінно сидячи на стільці біля входу, спокійно спостерігав, що відбувається навколо. Його холодна пара очей скидалася на кулемет бомбардувальника. Він звик наодинці стежити за блакитним небом. Його очі відсвічували блакиттю.

— Мабуть, утомилися, — сказав Голомозий. — Може, вип'єте кави із сандвічами?

— Дякую, — відповіла Аомаме. — Після роботи я не відчуваю голоду. Приблизно через годину поволі з'являється апетит.

Голомозий кивнув. І з внутрішньої кишені піджака вийняв товстий конверт і, ніби зваживши його вагу на долоні, передав Аомаме.

— Вибачте, але ми платимо вам не лише за візит. Як я вже казав, дуже просимо, щоб про сьогоднішню зустріч ніхто не дізнався.

— Ви хочете сказати, що платите мені також за мовчання? — жартома спитала вона.

— Ні, просто хочемо сказати, що забрали у вас багато часу, — навіть не всміхаючись, відповів охоронець.

— Я зберігаю таємницю незалежно від грошової суми. Це входить у рамки моєї роботи. Назовні ніщо не просочується, — сказала Аомаме й, узявши конверт, запхала його в спортивну сумку. — Розписку дати?

Голомозий хитнув головою.

— Не треба. Все це залишається між нами. Декларувати його як дохід нема потреби.

Аомаме мовчки кивнула.

— Мабуть, чимало потрудилися? — поцікавився Голомозий.

— Більше, ніж завжди, — відповіла Аомаме.

— Бо йдеться про незвичайну людину.

— Начебто.

— Це незамінна людина, — сказав охоронець. — Тривалий час страждав від страшного фізичного болю. Так би мовити, перебрав на себе наші муки. Нашим бажанням було хоч трохи той біль зменшити.

— Позаяк основна причина болю невідома, то нічого певного не можна сказати, — добираючи слова, сказала Аомаме. — Гадаю, хоч трохи біль зменшиться.

Голомозий кивнув.

— Як бачимо, і ви досить вморилися.

— Можливо, — відповіла Аомаме.

Поки Аомаме й Голомозий розмовляли, Кінський хвіст, сидячи біля дверей, мовчки стежив за тим, що відбувається в кімнаті. Вираз його обличчя не змінювався, лише очі ворушилися. Хтозна, чи їхня розмова доходила до його вух. Самотній, мовчазний та надзвичайно пильний, він шукав між хмарами тінь ворожого літака, який спочатку скидався на макове зернятко.

Трохи завагавшись, Аомаме спитала Голомозого:

— Вибачте за недоречне запитання, але скажіть, чи пити каву і їсти сандвічі з шинкою не суперечить приписам секти?

Повернувши голову, Голомозий зиркнув на стіл з кавником і сандвічами. На його губах з'явилося щось схоже на легенький усміх.

— У нашій секті немає надто суворих приписів. Алкогольні напої і куріння заборонені. До певної міри обмежено все, що стосується статевого життя. Однак у виборі харчування ми порівняно вільні. Як правило, споживаємо прості продукти, але ні кава, ні сандвічі з шинкою нам не протипоказані.