Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 258

На кінець серпня 1919 р. визріла проблема зміни ураду. 28 серпня Голова Ради Народних Міністрів Б. Мартос подав у відставку. Головна причина, безперечно, полягала у неможливості співпраці прем'єра УНР з диктатором Є. Петрушевичем. Соціал-демократ Б. Мартос принципово відмовлявся робити будь-які кроки назустріч останньому. Велику роль відіграла й еволюція С. Петлюри у бік принципів парламентаризму, що з неминучістю мало призвести до посилення позицій правих сил.

Ряд політичних діячів, наприклад Є. Коновалець, О. Назарук, схильні вважати Б. Мартоса найнездарнішим прем'єром українського уряду, який несе найбільшу відповідальність за поразки УНР у 1919 р..

З ними не погоджується І. Мазепа. Щоправда, захищає він свого попередника не найкращим чином, зазначаючи, що Б. Мартос був не політиком, а більше тяжів до фінансово-господарської діяльності. Проте і в цій галузі він не зміг себе позитивно виявити. «Взагалі, на мій погляд, головне джерело незадоволення Мартосом як міністром ховалося в його нещасливій вдачі. Занадто впертий і самовпевнений, досить дріб'язковий і недовірливий, він не вмів поводитися з людьми й цим власне викликав постійне незадоволення і навіть гострі конфлікти там, де всього цього можна було легко оминути…

Поза всім цим, Мартос, без сумніву, працював щиро для добра українського народу і робив все те, що було в його силах. Не треба забувати, що фактично ми в 1919 р. не мали міністерства фінансів в нормальному значінні цього слова, бо за революційного хаосу та руїни ні про яке збирання податків не могло бути мови. Майже єдиним джерелом державних «прибутків» було друкування грошей. Але державна друкарня через свою технічну недосконалість виготовляла грошових знаків дуже мало. В цих умовах, зрозуміла річ, міністр фінансів, фактично директор «експедиції для заготівлі державних паперів», не мав можливосте задовольнити всі ті потреби, що їх висувало життя. Всякий інший міністр фінансів в тих умовах напевно також не дав би собі ради».

Замість Б. Мартоса соціал-демократи висунули на посаду прем'єра кандидатуру М. Порша, проти якого рішуче висловилися есери. Тоді, внаслідок низки міжпартійних нарад, погодилися на головування в уряді І. Мазепи.

Водночас було ухвалено домагатися й здійснення рівненської угоди про поповнення Директорії представниками УСДРП і УПСР. Проте дійти згоди між партіями і особисто з С. Петлюрою щодо конкретних претендентів не вдалося. До нового уряду, зрештою, ввійшли: Голова Ради Міністрів і міністр внутрішніх справ — І. Мазепа (УСДРП), міністр земельних справ — М. Ковалевський (УПСР), міністр фінансів — Б. Мартос (УСДРП), міністр праці — О. Безпалко (УСДРП), виконуючий обов'язки військового міністра — полковник В. Петрів (безпартійний), міністр юстиції і виконуючий обов'язки міністра закордонних справ — А. Лівицький (УСДРП), міністр шляхів — С. Тимошенко (УСДРП), міністр народного господарства — М. Шадлун (УСДРП), міністр здоров'я і опіки — Д. Одрина (УПСР), керівник пошт і телеграфів — І. Паливода (УПСР), міністр преси й пропаганди — Т. Черкаський (УПСР), міністр культів — І. Огієнко (УПСФ), міністр єврейських справ — П. Красний (Фолькспартай), виконуючий обов'язки міністра освіти — Н. Григоріїв (УПСР), державний секретар — Л. Шрамченко (УПСР). Згодом полковника В. Петріва змінив полковник В. Сальський, виконуючим обов'язки міністра земельних справ замість М. Ковалевського став А. Степаненко (УПСР), а на посади заступників міністрів були призначені: земельних справ — І. Часник (УПСР), внутрішніх справ — П. Христюк (УПСР).