Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 139

II. Рада Міністрів. 1. Прем'єр-міністр призначається по згоді з партіями українських соц. — рев. і укр. соц. — демократів і формує кабінет в порозумінні і за згодою цих партій; 2. Політична Рада Міністрів складається з таких міністрів: міністр внутрішніх справ, закордонних, військових, земельних, народнього господарства, фінансів, юстиції, праці й освіти; 3. Рада Міністрів сама визначає місце своєї резиденції; 4. Права і обов'язки військового міністра опреділюються положенням про польове управління війська у військовий час; 5. Всі кредити на військову справу проводяться тільки через Раду Народніх Міністрів».

Соціалістичні партії висунули умови і щодо конкретних політиків, зокрема запропонували виключити зі складу Директорії П. Андрієвського і Ф. Швеця — осіб, які скомпрометували себе прихильністю до правих поглядів. Але ті не підкорилися відповідним партійним рішенням. Щоправда, під час подій, пов'язаних із формуванням нового кабінету, П. Андрієвський зробив заяву про відставку. Цим, начебто, скористались і не стали надалі вважати його членом вищої державної інстанції, хоча він невдовзі від заяви відмовився і продовжував іменувати себе членом Директорії. Останнє, мабуть, мало кого непокоїло, оскільки ніхто більше не був зацікавлений, щоб Директорія збиралася й функціонувала у повному складі. Понад усіх це влаштовувало С. Петлюру, який більше зосереджував владу в своїх руках. Щоправда, І. Мазепа згадує, що під час першої зустрічі соціал-демократів з С. Петлюрою той дуже гаряче доводив, що П. Андрієвського і Ф. Швеця варто вивести зі складу Директорії, а замість них включити Б. Мартоса і М. Ковалевського. Але, судячи з усього, то був лише емоційний, а то й кон'юнктурний епізод.

Порівняно з позиціями Комітету охорони республіки висунуті на переговорах у Рівному вимоги були свідченням готовності лідерів УПСР (центральної течії) і УСДРП до чергового компромісу. Справді, згідно з планом реорганізації влади, Директорія залишалася (хоч і в зміненому складі) під головуванням того самого С. Петлюри; про радянську владу вже не було й згадки (замість неї знов виринули трудові ради з контрольними функціями); про мир з радянським урядом України так само не було вже мови, натомість говорилося тільки про бажання миру з радянською Росією; нарешті, про припинення переговорів з Антантою нічого не було сказано, навпаки — переговори ті легалізувалися.

Схоже, що С. Петлюра погоджувався практично на всі пропозиції та вимоги. І головне тут, очевидно, полягало не стільки в бажанні змінити політику, скільки в прагненні показати (може, й імітувати) активну державну діяльність за найтяжчої катастрофи. Саме тоді стало зрозумілим (С. Петлюра замовчував відомі йому факти навіть у найближчому оточенні), що Південно-Західний фронт повністю розвалено, що у Вапнярці створено Революційний комітет.