Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 138

Валерій Федорович Солдатенко

Поза всім цим Комітет Охорони Республіки не залишився без наслідків. Не вважаючи на своє коротке існування, він розмежував дві доби боротьби 1919 року. Можна сміливо твердити, що в великій мірі під впливом Комітету Охорони Республіки Петлюра нарешті відійшов від правого українського табору і енергійно взявся за творення нового уряду, який би «не мав нічого спільного» з попереднім збанкротованим урядом Остапенка».

***

Симон Петлюра не міг не враховувати, що праві українські сили намагалися весь час усунути його з чільного місця в керівництві УНР. Тому після відставки В. Винниченка було ухвалене рішення, що члени Директорії на засіданнях головують по черзі. Одночасно для обмеження повноважень С. Петлюри як Головного Отамана (його весь час звинувачували у некомпетентності) було утворено інститут Наказного Отамана. Цю посаду обійняв генерал М. Греків, а двовладдя в командуванні військами мало лише негативні наслідки. С. Петлюру було обрано Головою Директорії 9 травня 1919 р., коли П. Андрієвський і Є. Петрушевич уже виразно відмежувалися від трьох інших членів вищого державного органу (С. Петлюри, А. Макаренка і Ф. Швеця).

«Але розходження між Петлюрою і правими українськими групами особливо загострилися після того, як сталися згадувані події в Кам'янці, - пише І. Мазепа. — Петлюра з його революційним темпераментом не вкладався в рамки того бюрократично-консервативного способу думання, яким визначалися тодішні провідники правих українських груп. Тому коли Андрієвський разом з урядом Остапенка став на шлях репресій супроти учасників Комітету Охорони Республіки та їх однодумців, Петлюра поступив інакше: він покликав соціялістів до праці в уряді»4.

Переправлені з Кам'янця до Рівного члени Комітету охорони республіки (есери і соціал-демократи) із заарештованих перетворилися на учасників переговорів з С. Петлюрою та А. Макаренком (П. Андрієвський і Є. Петрушевич перебували в Галичині, а Ф. Швець постійно курсував між Рівним і Галичиною), навіть більше — на сторону, яка почала диктувати умови співпраці. Перед тим, як дати згоду на вступ до кабінету, українські соціалісти-революціонери (емісари ЦК партії) й українські соціал-демократи (ЦК партії) склали 5 квітня 1919 р. спеціальні умови щодо прав майбутнього кабінету, його взаємовідносин з Директорією та реорганізації складу самої Директорії, їхній зміст, поданий як ультимативна вимога С. Петлюрі, був таким:

«І. Директорія. 1. Директорія складається з слідуючих членів: Голови, Отамана С. Петлюри, і по одному представнику — від Галичини, УПСР і УСДРП; 2. Директорія затверджує закони тільки після ухвали їх Радою Міністрів; 3. Директорія репрезентує суверенність УНР на вні, при чому всі відповідні акти контрасигнуються Міністерством Закордонних Справ; 4. Для Директорії встановляється цівільний лист, який проходить по згоді з Радою Міністрів; 5. В сфері управління члени Директорії видають свої розпорядження тільки через відповідні міністерства; 6. Всі члени Директорії рівноправні; 7. Повноправний кворум Директорії складається з трьох членів.