Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 136

Перший Український військовий з'їзд висловився за негайну реорганізацію армії за національно-територіальним принципом, формування української національної армії: «В цій справі з'їзд визнає: а) що в існуючих військових одиницях та військових частинах всі українські вояки, як офіцери, так і солдати, повинні бути негайно виділені в окремі частини; б) в військових одиницях на фронті виділення повинно провадитись поволі, в залежності від тактичних і інших військових обставин, постільки, поскільки це виділення не буде вносити дезорганізації на фронті; в) що ж до фльоти, то з'їзд вважає, по тим самим мотивам, можливим і необхідним: в Балтійській фльоті укомплектувати декотрі з кораблів виключно командами української національності, що ж до фльоти Чорноморської, то, зважаючи на те, що вона і зараз складається в переважній більшості з українців (їх питома вага сягала тут 75 %. —В. С.) — поповнювати її надалі виключно українцями».

Для практичного керівництва процесами формування національних збройних сил при Центральній Раді було утворено Український Генеральний військовий комітет у складі 18 осіб. До комітету ввійшли, зокрема, В. Винниченко, С. Петлюра, В. Павленко, О. Пилькевич, І. Луценко, М. Полозов, С. Письменний, А. Певний, Ю. Капкан, М. Міхновський, генерал М. Іванов та ін. Головою комітету обрано С. Петлюру, який з 1916 р. працював помічником уповноваженого Земського Союзу на Західному фронті, а після Лютневої революції був обраний головою Української Ради Західного фронту і прибув як її делегат на І Український військовий з'їзд.

Після з'їзду українізація війська набула ще більших масштабів. Центральне командування змушене було змиритися з таким становищем, хоча принципового рішення уряду з цього приводу все ще не було.

З огляду на вагання Центральної Ради військовий з'їзд зажадав від неї негайно вжити рішучих заходів щодо здійснення рішень Національного конгресу. Намагаючись стимулювати активність Ради, з'їзд включив до складу її делегації, що мала відбути до Петрограда, чотирьох своїх представників — О. Пилькевича, С. Письменного, Д. Ровинського, А. Чернявського.

***

В середині травня 1917 р. делегація у складі 10 осіб прибула до Петрограда й звернулася до Тимчасового уряду і Виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів зі спеціальною декларацією — доповідною запискою. Складається враження, що Центральна Рада не стільки вимагала законних прав для України, скільки вибачалася за те, що ходом подій, настроями мас її врешті змусили звернутися до високого керівництва: «…Українська Центральна Рада, як представницький орган в організованій українській демократії, досі грала, та й зараз грає, стримуючу та керуючу по організованому руслу ролю.

Але вона могла й може це робити тільки до того часу, поки ця організація йде в контакті з натуральним розвитком народного руху. Коли через щось вона повинна буде припинити, або навіть загаяти свою організаційну діяльність, вона буде знесена стихійним потоком…».