Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 133

Тим часом Український військовий рух набирав сили знизу. Великого розголосу набули події, пов'язані із створенням першої масштабної української військової одиниці — полку. Наприкінці квітня на київському збірному етапному військовому пункті зосередилося близько трьох тисяч солдат-українців. Частину з них сюди направили військові коменданти деяких міст за бажанням самих солдатів. Військовослужбовці запропонували своєму начальству сформувати з них український полк і направити його як окрему частину на фронт. В умовах масового дезертирства і відмов від відправки на фронт така пропозиція здавалася виявом патріотизму. Бажання солдат підтримала Центральна Рада.

Та інакше цей намір був сприйнятий Тимчасовим урядом, його органами на місцях, представниками військового командування і навіть тими демократичними організаціями, які керувалися загальноросійськими партіями. На об'єднаному засіданні Київського Виконавчого Комітету об'єднаних громадських організацій і президії Київської Ради робітничих депутатів, Ради солдатських депутатів, а також коаліційної Ради київського студентства було ухвалено рішення про відправку трьох тисяч українських солдат «в загальнім порядку для скомплектування військових частей».

Коли надії на порозуміння з властями і демократичними організаціями зникли остаточно, солдати під проводом штабс-капітана Д. Путника-Гребенюка, який одужував у Києві після поранення, вирішили самочинно оголосити себе Першим Українським полком ім. гетьмана Б. Хмельницького, обрали старшин і стали вимагати від командування направити полк на Південно-Західний фронт. Значну організуючу роль тут відіграли члени Київського товариства Українського військового клубу ім. гетьмана Полуботка, зокрема його керівники М. Міхновський та Ю. Ган. За цих умов, а також зважаючи на можливість хвилювань у солдатському середовищі, фронтове командування змушене було відмовитися від погроз силою розігнати «дезертирів» і пристати на пропозицію солдатських низів. До полку записалося 3574 видужуючих вояків. Його командиром було обрано георгієвського кавалера Д. Путника-Гребенюка.

Щоправда, військове командування тут же зробило спробу дезорганізувати по суті вже сформовану бойову одиницю. Воно «дозволило» виділити 500 вояків, які мали стати «кадром» для комплектування добровільного полку, решта ж вояків повинні були просто відправитись на фронт.

Хоча таке рішення не могло повною мірою задовольнити ані солдатів, ані керівників українського руху, Центральна Рада вирішила не загострювати далі ситуації і піти на компроміс. У спеціальній резолюції з цього приводу від 15 квітня зазначалося, що Центральна Рада вважає себе абсолютно непричетною до інциденту і що водночас вона із «задоволенням прийняла до відома заяву вищої команди в справі формування першого українського полку, яко признання українізації армії…