Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 125

Селянський з’їзд ухвалив резолюцію “Про відношення до Тимчасового уряду”, якою приєднався до позиції Центральної Ради і зажадав якнайскорішого задоволення українських вимог, доручивши Центральній Раді разом із радою селянських депутатів “негайно виробити проект положення про автономію України і про федеративно-демократичний устрій Російської республіки”. З’їзд також висловився за скликання Центральною Радою з’їзду народів, що поділяють федералістський принцип перебудови держави і зажадав від Центральної Ради “докласти всіх сил до прискорення організації українських територіальних (крайових) зборів”. Делегати заявили про необхідність якнайшвидшої українізації всіх громадських інституцій та органів місцевого самоврядування.

В аграрному питанні з’їзд став на платформу ліквідації приватної власності на землю, підтримав проект соціалізації землі, за який виступали українські есери (М. Ковалевський) і відхилив програму муніципалізації, запропоновану соціал-демократами (В. Винниченко). У прийнятій резолюції заявлялося: “Визнаючи, що тільки здійснення соціалістичного ідеалу, до якого прямує Україна, як і інші народи, може задовольнити бажання трудового селянства та пролетаріату, Перший Всеукраїнський селянський з’їзд постановляє: “1. Приватна власність на землю має бути скасована. 2. Вся земля на Україні без викупу поступає в Український Земельний Фонд, яким порядкує сам народ через Український сойм, повітові та волосні земельні комітети, вибрані на демократичних основах. Всеросійські Установчі збори все це повинні затвердити”. Землю з фонду мали право отримувати лише ті, хто на ній працює, за нормою “не менше споживчої і не більше трудової”. Ішлося також про доцільність передання великих зразкових господарств у розпорядження хліборобських товариств, “як осередків майбутнього соціалістичного господарювання”.

Формою організації українського селянства було визнано Селянську спілку. Обраний з’їздом Тимчасовий Центральний Комітет Селянської спілки ввійшов у повному складі до Всеукраїнської ради селянських депутатів, а остання, відповідно, до Центральної Ради. Селянський з’їзд, його рішення дістали досить високу оцінку сучасників та істориків. Йшлося, зокрема, про високий ступінь політичної зрілості селянства, його радикальну позицію в національно-державному питанні. З того часу, на думку Д. Дорошенка, “організація революційної пропаганди на українському селі майже цілком увільнилась від зв’язку й залежності від партії російських соціалістів-революціонерів і створеного ними Всеросійського Селянського Союзу”. Автор звертає увагу й на те, що Всеукраїнський селянський з’їзд ухвалив відкликати українських делегатів із Виконавчого Комітету Всеросійської ради селянських депутатів, залишивши там всього п’ять осіб “для зв’язку”.