Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 137

Командир літака наказав бортрадистові:

– Курте, передай на базу. Завдання виконали, пасажирів висадили благополучно. Літак пошкоджений, злетіти не можемо. Ніхто з екіпажу не постраждав, прийняли рішення лісами пробиватися через лінію фронту.

– Слухаюсь, гер гауптман. – Радист пішов передавати шифровку, а гауптман легко піднявся слідом за ним драбиною до літака, розстелив на якомусь ящику карту. Присвітив ліхтариком і покликав штурмана.

– Як гадаєш, Арвіде, – запитав, провівши пальцем по карті вздовж тонкої лінії шосе, – пробиватимемось тут чи лісами, в обхід Бреста?

– Уздовж шосе легше, – роздумливо відповів штурман, – але й небезпечніше. Зона обабіч шосе контролюеться військовими патрулями, та й взагалі значно більше шансів наштовхнутися на якусь іншу частину чи окремих солдатів. Для нас це смерть: з боями пробиватися навряд чи зможемо. На шістьох два автомати, а пістолети – так, полякати…

Командир наморщив чоло.

– Згоден. Єдиний порятунок – потаємність. Росіяни напевно засікли наш літак, не могли не засікти, їхні пошукові групи вже вирушили й скоро будуть тут. Підемо оцими лісами, – провів олівцем лінію на карті, – й не гаятимемо часу. З собою взяти тільки зброю і продовольство.

Другий пілот, який вийшов з кабіни й зупинився поруч, зауважив:

– Продовольства фактично нема. Хліб, масло, шоколад – на два дні. Все.

– Розтягнемо на три, – вирішив командир. – Поповнюватимемо запаси на лісових хуторах.

– Небезпечно, – заперечив штурман, – самі казали: наш порятунок – у потаємності.

Другий пілот, здоровань, що ледь не діставав маківкою стелю кабіни, реготнув і підважив шмайсер.

– Є різні методи забезпечення потаємності, – пояснив. – Той, хто нас побачить, вже не повинен говорити.

Штурман зиркнув на нього з огидою.

– Вам би в СС, Вальтере…

– Яка різниця? Всі ми – солдати фюрера, а фюрер що сказав? Знищувати ворогів рейху, а те, що зараз навколо нас усі вороги, не викликає сумніву.

– Логіка м'ясника, – пробуркотів штурман.

– Що ви сказали?

– Я вважаю, що мусить бути різниця між офіцером Люфтвафе і есесівцем.

– Я прошу не сваритися!.. – підвищив голос командир. – Що там у вас, Курте? – запитав, побачивши бортрадиста.

– Шифровку передав. Нам усім подяка.

– Хайль! – автоматично підвів руку командир. – Увесь екіпаж сюди!

П'ятеро вишикувались попід літаком, починаючи з обер-лейтенанта Вальтера Вульфа, другого пілота, який височів над усіма, й кінчаючи унтер-офіцером Куртом Мюллером, бортрадистом, вісімнадцятирічним юнаком, який ще фактично не знав, почім фунт лиха, і сприймав життєві негоди з дивуванням – наче не вірив, що саме він може потрапити в серйозну халепу. Либонь, лише один він з усього екіпажу ще не усвідомив до кінця усю серйозність їхнього становища – стояв крайнім у шерензі, переступав з ноги на ногу й витягував нішо, аби краще чути рожне слово гауптмана. А той сказав:

– Ми виконали завдання, і командування винесло нам подяку. Але літак пошкоджений, не лишається нічого іншого, як пробиватися через лінію фронту. Завдання серйозне й небезпечне. Продовольства обмаль, рюкзак з ним нестимемо по черзі. – Подумав трохи й простягнув руку до другого пілота.