Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 135

Раптом салон літака залило яскравим світлом. Пору з «Арадо» розірвалися зенітні снаряди – літак кинулс вбік. Пілот зреагував на це одразу ж – почав набирать висоту. Але вирватися з вузького прожекторного променя не вдавалося.

– Опустіть жалюзі на вікнах! – наказав бортрадист. – І без паніки…

В літаку потемнішало, і, здається, розриви зенітних снарядів лишилися внизу. Але нараз «Арадо» здригнувся, Іполитову здалося, що літак зараз розвалиться на частини, злякано підвівся з крісла, проте одразу впав у нього, притиснутий невидимою силою: то пілот знову несподівано змінив курс, намагаючись вийти із зони обстрілу. Це йому не вдалося, спалахнули ще два прожектори, «Арадо» взяли в кліщі, й снаряди почали лягати все ближче.

Однак вів літак досвідчений пілот, він знову різко змінив курс, один снаряд вибухнув зовсім близько, осколки пробили фюзеляж, та літакові все-таки вдалося вийти з-під обстрілу.

Через кілька хвилин в салоні з'явився командир.

– Ці кляті зенітники зіпсували нам усе, – повідомив. – До визначеного місця посадки вже не дістанемось. Сідатимемо в іншому,

– Де? – затурбувався Іполитов.

– Кілометрів за сімдесят на північний схід.

– А там що?

– Наш колишній аеродром. Моя ескадрилья колись базувалася на ньому.

– Ви гарантуєте посадку? Командир посміхнувся:

– Гадаєте, мені хочеться помирати? Іполитов подумав кілька секунд.

– Валяйте, – погодився, – може, це й на краще.

– Навряд чи, – заперечив командир, – там нас зустрічатимуть вогнищами, а тут доведеться сідати всліпу. – Він повернувся і пішов до кабіни: через кілька хвилин літак мусив іти на посадку.

Іполитов дивився йому вслід і хитав головою. Не міг же він пояснити цьому асові, прямолінійній, як більшість військових, людині, що його цілий день мучили погані передчуття. Біс його зна, чи не чекають їх на визначеному місці контррозвідники? Чи не здалися чекістам агенти, закинуті в радянський тил для підготовки посадки?

Краусс, правда, казав, що це неможливо, їх перевіряли, якесь там хитре запитання, проте які можуть бути запитання і гарантії, коли сидиш під пістолетом і передаєш у ефір підготовлений для тебе текст?

На запасному ж аеродромі їх ніхто не чекає, ні свої, ні чужі – тепер усе залежить від майстерності командира літака, здається, не підведе, твердий і досвідчений.

А «Арадо» вже йшов на посадку, провалюючись у повітряні ями, і Іполитов міцніше схопився за ручки крісла.

Дай, боже, щоб пронесло!

Відчув, як літак торкнувся колесами землі. Побіг, підстрибуючи на вибоях, нараз, почувся удар, Іполитова кинуло на підлогу, боляче стукнувся об щось ліктем правиці, встиг подумати: оце зараз усе розвалиться і вибухне, прийшла смерть, закричав тонко й майже беззвучно, слава богу, беззвучно, бо наступної миті побачив зовсім близько злякані Лідчині очі, минуло ще кілька секунд, нічого не сталося, літак стояв, і, здається, ніхто, крім Сулової, не чув його крику.

Скочив на ноги й побачив у дверях пілотської кабіни Командира «Арадо».