Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 128

Менторський тон Валбіцина розлютив Іполитова, і він закрив валізу, мало не прищемивши довгі пальці інструктора. Обернувся до Кранке.

– Тепер я переконався, що все гаразд, – мовив, наче був не звичайним агентом-диверсантом, а принаймні інспектором Головного управління імперської безпеки.

Кранке догідливо нахилив голову, ще раз присягнувши розквитатися з цим нахабою в разі блогополучного його повернення.

– Що ж, панове, – запропонував, – із справами покінчено, рушаймо.

Всі пожвавішали в передчутті банкету. Валбіцин потер руки й поплямкав губами, буцім уже випив першу чарку й відчув, як приємно обпалив коньяк, його шлунок. Іполитов накинув плащ, ніхто навіть мигцем не повинен побачити його у формі радянського майора, й товариство попрямувало до автомобіля.

Їм відчинила не покоївка, а сама Сулова. Вона вже кілька днів обношувала форму молодшого лейтенанта Червоної Армії й тому перебувала в поганому настрої. По-перше, їй взагалі не подобався формений одяг – віддавала перевагу сукням з великим декольте, вважаючи, що саме ці її жіночі принади найбільше подобаються чоловікам тому й показувала їх якнайвідвертіше. По-друге, мала злена Краусса й Кранке за те, що зробили її лише молодшим лейтенантом. Десь у глибині душі розуміла – воні мають рацію, їм видніше, зрештою, скільки їй носити ц кляті погони, виконають завдання і назад, однак ніяк ни могла пересилити себе.

Ну невже так важко начепити на погони ще дві зірочки? Була б вона тоді старшим лейтенантом і з більшою повагою ставилась би до самої себе. Та й медаль видалі лише одну – «За участив в обороне Ленинграда». Он Іполитову яку відзнаку повісили! А їй хоча б один орден! Це було б так красиво: орден на її високих грудях.

Вранці, коли Іполитов ще спав, Сулова скрутила з його гімнастерки орден Червоного Прапора й приміряла собі. Точно, красиво, жінці взагалі личать усілякі прикраси, невже тупі діячі з «Цепеліну» не розуміють цього?

Побачивши вишукане товариство, яке завітало до їхнього особняка, Сулова поправила гімнастерку, щільніше затягнувши пас. Єдина перевага військового одягу – пас. Коли його затягуєш, трохи скрадаються вже не бездоганні форми.

Краусс пройшов до телефону, а Сулова з покоївкою заходилися поратися коло столу. Чоловіки не стали даремно витрачати час – Валбіцин, який вважав себе тут уже зовсім своїм, попрямував до бару й витягнув з нього одразу три пляшки, ніжно притиснувши їх до грудей.

– На всі смаки, шановне панство, – вигукнув урочисто, – коньяк, горілка й навіть віскі! І звідки цей Краусс дістає віскі?

– З Ірландії, – пояснив Кранке й забрав у Валбіцина пляшку. – А також через Швецію. – Він налив собі півсклянки жовтуватого напою, розбавив, як і годиться, содовою водою і з відразою дивився, як Валбіцин спорожняє мало не повну склянку коньяку. Що й казати, східний варвар – хіба так п'ють коньяк? Та ще й марочний, французький! Його треба смакувати, гріти в долонях, а він…

Зайшов Краусс, також налив собі повну склянку й вихилив її до дна точно так, як східний варвар. Хоча, подумав Кранке, чого чекати від Краусса? Звичайний вискочень-есесівець. Правда, й він, Кранке, носить мундир гауптштурмфюрера, але він вступив до СС з суто тактичних міркувань, в душі ж лишається, як і був, фон Кранке, а цей довгий молодик Краусс, котрий аж на щабель обігнав його, і тепер не відрізняється від дрібного невихованого крамаря.